Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Ені, стій, не треба!

Але було вже запізно. Я відчинила мамині двері, додавши зляканий крик, влетіла в кімнату, кинувшись до джерела звуку. Чекала, що Калеан іде за мною, але спиною відчула, що це не так. Він залишився чи на сходовому майданчику, чи в коридорі. Картина в кімнаті мене вразила неймовірно.

- Мамо! – я кричу через важке зітхання. - Що тут відбувається?

Останнє питання було зайвим, тому що розтлумачити двозначно те, що відбувається, неможливо. Моя мама сидить верхи на чоловікові абсолютно гола. Я кинула погляд на її груди, ідеальну фігуру, але делікатно відвернулася.

- Вибачте заради бога! - Стою спиною до парочки, що займається сексом.

Дурніше я себе ще ніколи не відчувала. Я не рухаюся, тону у своїх емоціях. І зараз мені соромно, страшно, прикро, я злюсь, обурююся, дратуюся. І далі по наростаючій. Не знаю, чому те, що відбувається, викликало в мені такий бурхливий відгук негативу. Мама може жити своїм життям, я не маю права на неї злитися через це.

Відчуття знайомого запаху вивело мене з роздумів. Я озирнулася, так само стоячи спиною до пари на ліжку. Побачила розкидані по підлозі речі, помітила деталі.

- Деворе?! - Обертаюся до голубків, очі палають обуренням. - Мамо!

Останнє кричу з докором. Мої груди високо здіймаються, я закипаю, не намагаючись вгамувати почуття, що нахлинули.

- Мамо! Нікого іншого ти не могла знайти для цього? – кидаю жорстокі слова, перш ніж встигаю їх обміркувати. – А тобі що, взагалі байдуже з ким? – дивлюся на колишнього хлопця.

- Ені, полегше, ти ображаєш свою матір. Будь м'якше, - чую голос Калеана в голові, розуміючи, що він стовідсотково правий.

З досадою і зниклими аргументами виходжу з кімнати. Мене зустрічає чоловік із вираженням співчуття, але з легкою іронічною усмішкою.

- Та нічого особливого, нехай розважаються, - він втішає мене, погладжуючи по плечу. - Тобі ж справи немає до колишнього хлопця, адже так? - Вдивляється в очі, насупуючи брови.

- Звичайно, ні, але ж це дивно! Ти тільки подумай, нещодавно він зустрічався зі мною, а тепер у ліжку з моєю мамою робить бозна-що! Це ж немислимо! Так, ми схожі з нею, навіть дуже, але це не означає, що можна ось так використовувати мою матір!

Ми спускаємося вниз, але йти зовсім не поспішаємо. Я знаю, що в маминій спальні зараз метушливі збори, пошуки одягу, перешіптування. Ми чекаємо, що вони обоє вийдуть. Сподіваюся, Девор не наважиться зараз втекти.

Перші обурення вщухли, я готова до розмови. Стало спокійніше завдяки вмовлянням Калеана, його влучним аргументам.

Нарешті у вітальні зібралися всі винуватці дивної події. Навіть не знаю, хто винний тут більше. Напевно догану заслужила я, бо з'явилася в несподіваний момент, та ще й із чоловіком.

- Ені, - мама почала першою, сівши на диван навпроти. Поруч із нею розмістився колишній. – Ми з Девором зустрічаємось.

Переводжу погляд з одного на іншого, мовчу. Калеан стискає мою руку, заспокоює лагідними слівцями, бачу, як читає мою реакцію. Невже підозрює, що в мене можуть бути хоч якісь почуття до Девора? Ревнує напевно. Але мене турбує лише те, що мій колишній хлопець знайшов мені ідентичну заміну. Адже це може нашкодити найближчій моїй людині, чого я хотіла б найменше.

- І що ти скажеш на своє виправдання? – адресую запитання чоловікові поруч із матір'ю. - Тобі ж тридцять п'ять, а мамі шістдесят два!

- Ені, - Калеан смикає в думках, - ти знову принижуєш свою матір.

- Це не має значення, – Девор відповідає досить твердо, що мене дивує. - Я закоханий у Лоріну. Чому це тебе так дивує?

- Тому що нещодавно ти хотів одружитися зі мною!

- Але ти вирішила вийти заміж за іншого замість заручин зі мною!

Ми обидва вигукуємо. Інші мовчать, ніби це лише наша розбірка.

- Як давно це почалося? - Запитую маму, вона опускає очі.

- Коли ти зникла, майже дві доби ми провели удвох, - відповідає Девор, отримуючи моє здивування у відповідь. – Звісно, між нами тоді нічого не було, але ми багато спілкувалися. І розлучалися з відчуттям втрати. Ми обидва не хотіли тих заручин.

- Що? – я підвищую голос. – Навіщо тоді ти втік? Я ж хотіла саме про це поговорити, владнати між нами, хіба ти не зрозумів?

Девор опускає очі, мама голови так і не підвела.

- Ми знали, що ти не вийдеш за мене, але мої батьки не зрозуміли б, якби я сказав, що ми розлучилися, - по тону ясно, що він намагається виправдатися.

- І Калеан все вирішив, - я посміхнулася, скоса подивившись на чоловіка.

- Дякую, - моя мама посміхнулася зятю майже вперше за весь час їхнього знайомства.

Калеан прокашлявся і самовдоволено усміхнувся. Сидимо мовчки, дивлячись один на одного по черзі.

- Виходить, ви тепер зустрічаєтеся? – питаю обох, вони кивають. - Мені потрібен час, щоб це переварити.

Підводжуся, рішуче маючи намір йти. Усі підвелися синхронно.

- Доню, це ще не все, - мама каже акуратно, чую в її голосі незвичайну інтонацію. - Він вважає, що ми призначені один одному.