Анна Чмутова - Свої, Анна Чмутова

— Головне, що це відпустка, а не робота.

***

Мар’яна телефонує Солі, коли та тільки повертається з забігу всіма пам’ятками Парижу. Не те щоб Соломія дійсно хотіла все відвідати за день, але бабуся настояла. А сама не пішла, аргументуючи тим, що вона ті Єлісейські поля бачила вже сотню разів.

— Слухаю.

— Треба терміново запускати наш матеріал у дію, — Мар’яна у своєму улюбленому стилі починає без прелюдій.

— Що?

— Солю, я пам’ятаю, що в тебе — відпустка. Але ти що, у ній не читаєш новини? Для кого їх, дідько, Лачен пише? І це я, зауваж, не говорю про телеграм-канал нашого видавництва!

— Та читаю я новини, читаю, — відповідає Соломія. — Але сьогодні я ще до них не дійшла. Ми були на екскурсії.

— Гаразд. Тоді спеціально для тебе скину зараз дайджест.

Мар’яна скидає виклик. У цьому вся вона — нервова та кваплива. А Солі доводиться це терпіти якогось біса. Повертається до месенджера, де одразу ж з’являється нове повідомлення. Дійсно дайджест. Таким у них зазвичай Микита займається, але він поки мовчить.

Серед новин дівчина вихоплює поглядом знайоме прізвище. Читає уважніше. У новині говорять про те, що на посаду помічника міністра фінансів збирається йти людина, яка до цього працювала в контрольних органах надання державних грантів. Складає два плюс два Соля швидко. Їх підозрюваний вирішив розвивати свою кар’єру та йти вище.

Свого часу вийшли на нього вони досить легко. Усе ж наявність Давида, зануреного в роботу компанії, швидко допомогла розкласти всі ниточки в рівні рядочки.

Тут ще треба подякувати самому Гмирі. При працевлаштуванні до нього служба безпеки перевіряла кожного, наче вони йшли на оборонну промисловість працювати. Тож пухкеньке зведення було про кожного робітника. Давидові треба було для відпрацювання версії просто перевірити, чи ні в кого з бухгалтерів і юристів немає родичів у контрольних органів. Багато сподівань на цю ідею в Солі не було. Могли бути не родичі, а куми, однокласники, сусіди, чи друзі, з якими познайомились у дитячому таборі. Але вже на третій особовій справі Давид приніс повне ім’я чергового гачка.

Ось тепер цей гачок планує переходити на вищу посаду. Що йому з такою амбіційністю завадить через роки два стати й самим міністром?

Серед української культурної спадщини є пісня зі словами: «Будем далі обирати між ворами й таборами». Соломія розділяє увесь сарказм рядка. Корупція — це пекельна пухлина їхньої держави, що прошила метастазами кожне місто й село.

Пустити до влади ще одного бовдура, який псуватиме життя країни, висмоктуючи з нього ще більше грошей — рівень-то набагато більший! — абсолютна дурість. Тим паче коли в Солі є в рукаві козир, яким вона може боляче вдарити по цій нахабній мордяці.

У Солі знову розривається телефон. Мар’яна, мабуть, вирішила, що дала достатньо часу на вивчення матеріалу.

— І що ти думаєш?

— Думаю, що нам уже завтра чи післязавтра треба надавати весь матеріал. Я тобі зараз скину його основну версію. Але треба ще зняти відео. Розумієш сама — одним текстовим матеріалом ми всіх не залучимо.

— Так. Сценарій є?

Сценарій Соля писала. Але ще тоді, коли Давид дізнався про розслідування. З тих часів їхня доказова база дещо розрослась.

— Треба трішки переписати.

— Тоді займися цим, — роздає вчергове завдання Мар’яна. А потім пом’якшується: — Після випуску матеріалу тобі ще буде два вихідних дні.

— Гаразд, — погоджується на додаткові плюшки, — тільки не до загальної відпустки. Скористаюсь ними пізніше.

— Без проблем. Чекаю матеріал і сценарій.

Соля скидає на цей раз виклик першою. Не те щоб плюшка у вигляді додаткових вихідних щось змінила. Соломія вже стільки вклала душі в цю справу, що довела б її до кінця в будь-якому випадку.

Сідає одразу ж за ноутбук. Пише Микиті, надсилає файли Мар’яні, сама вигадує сценарій. Їй складно це робити ось так, на голому столі. Зазвичай на її робочому місці не вистачає місця для чашки кави — усе забито паперами з видруками та її власними нотатками.

— Мені здається, що ти обіцяла всю відпустку відпочивати, — у кімнаті з’являється Давид, який до цього мав пограти в шахи з її батьком. Чоловік цілує її в маківку.

— Це треба терміново зробити, — повертається до Давида. Встає і кладе руки йому на спину, обіймаючи. — Все от-от почнеться, Давиде. Мені страшно.

Кравець одразу розуміє, про що вона.

— Я ж із тобою, чого боятися?

— Відповідальності? А що як я десь помилилась?

— Ні. Ти не помилилась. Ми все перевіряли.

— Так, ти маєш рацію. Дякую.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно