Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 15.2

Там уже все шпарилося, смажилося та пеклося. Софа чаклуючи над заварником, щось весело підспівувала собі під ніс. Напевно, настрій гарний, усміхнулась я собі подумки. Здається, вчора дісталося тільки мені, і це добре, мабуть. Хоча, зараз я не впевнена, що була проти таких покарань. Швидше це було для мене заохочення.

- Доброго ранку, — бадьоро привітала тітку Софу, та вийшло якось хрипло. З подивом відчула, що горло від учора трохи саднило. Невже від стогонів та криків, що я не стримувала практично усю ніч? Від цієї думки мене миттю кинуло в фарбу. 

- Доброго, дитинко, — із доброзичливою посмішкою, повертається до мене жінка. - А що з голосом? Невже захворіла? - стурбовано сплескає руками. - Так, давай сідай, я зараз швидко липового чайку заварю, з лимончиком.

- Мені б кави, — неохоче простягнула, спробувавши протестувати. Але із голосом дійсно щось не гаразд? Може тітка Софа права?

- Ніякої кави, тільки чай з лимоном, та медом, — наголосила Софа, усаджуючи мене за стіл, та ставлячи біля мене великий кухоль.

Через кілька хвилин у ньому вже димів ароматний напій. 

- М-м-м. Як смачно, — подувши, я обережно відсьорбнула напій, та одразу замружилася від задоволення.

- А як же. Це ще бабусин рецепт. Тут окрім липи, ще кілька трав, та настоянка календули. У раз чого, добре нерви заспокоює, та до речі й при зачатті допомагає.

Від останніх слів жінки я похлинулася, та голосно  закашлялася.

- При якому ще зачатті? - злякано перепитую, здивовано вирячивши на жінку очі.

- Та при будь-якому, — недбало відмахнувшись, кинула через плече тітка Софа.

Це що зараз таке було? Вона дійсно натякнула мені, що підозрює в мене вагітність? Чи це теж частина небезпечної гри Корецького? Може демон Корецький не тільки любить грати у збочені ігри зі своїми дівчатами, а ще й запліднює їх. А потім й немовлят відбирає? Боже, ні, це вже занадто. Стас звичайно негідник, але ж не настільки. 

– А що були прецеденти? - напружившись, все-таки обережно перепитую. 

- На жаль ні, — сумно зітхає жінка. Мабуть, зовсім не розуміючи чому я насправді так цікавлюсь питанням можливої вагітності колишніх Корецького. - Але мені б так хотілося, щоб були, — мрійливо тягне.

- У якому сенсі? - вже зовсім ошаліло дивлячись на жінку, уточнюю. Ні як не розуміючи до чого вона хилить. 

 - У тому сенсі, що одружуватися Стасу треба. Можливо, якби в нього нарешті з'явилася маленька дитина, він кинув би займатися дурницями. Адже діти, наші найкращі вчителі. Мені на жаль Боженька своїх не дав. Та й у Стасика з Лідією ні як не виходило. Він звичайно себе звинувачував у цьому, але я звісно знаю у чому насправді була справа. 

– Лідія? – зовсім розгубившись, здивовано перепитую. – Це одна з тих нещасних дівчат, що тут проживали?

- Ох ні, та що ти дитино, — швидко захитала головою жінка. - Знову я наговорила тобі зайвого, — подивившись на мене, розгублено промовила. - Це все моя балакуча натура. Спочатку кажу, а потім вже думаю. Мабуть, краще було б, щоб тобі про це Стас розповів, але знаючи його впертий, та тяжкий характер, це малоймовірно.

- То ви вирішили побути у ролі амбасадора для Корецького? - в скинувши брову, напружено хмикаю. 

Щось мені це видається дуже підозріливо. Ніби тітка Софа, хоче навмисно показати іншу сторону Корецького, світлу. Хоча можливо вона дійсно бачить цього чоловіка з другого боку, не з того, як я, бо знала його із дитинства. Хто знає який відбиток на ньому поставила смерть матері, та вчинок батька. І я, як ніхто розумію, що імовірно тяжкий. Смерть та зрада рідних людей, не роблять нас кращими. У цьому, ми з демоном, у чомусь схожі. 

- Ну може трошки, — зніяковіло відповідає жінка. - Хто тоді як не я, якщо ти звісно не проти? - запитливо заглядає мені в очі. - Мені здалося, що Стас тобі не байдужий. Бо на відміну від інших дівчат, ти перша, цікавишся не розміром його статків, та кількістю яхт, а його минулим. 

- Ви маєте рацію, - погоджуюсь, нервово закушуючи губу. -  Мені дійсно цікаво дізнатися про Стаса більше. Але це не від симпатії, як ви могли собі уявити, а лише для того, щоб бути на готові. 

- Ну добре дитино, я не буду сперечатися, — по материнській всміхається жінка. - І для цього звісно також. Але я тебе попрошу, щоб все що я тобі розповім, залишилося між нами. Стас дуже сердиться коли я про це згадую.

- Обіцяю, — хрипко видихаю, та з усією увагою приймаюся слухати. 

- Ти учора зовсім випадково побачила фото молодої дівчини, що як дві краплі води схожа на тебе?

- Так.

- Це і є Лідія. Вони зі Стасом були одружені. 

– А чому були? Вони що розлучилися?

- Ні Ариночка, вона померла, від сепсису, кілька років тому, — приголомшує мене жінка відповіддю.

– Як? - сковтнувши гіркий ком, збентежено перепитую. Мені ще досі важко усвідомити, що в Стаса було таке тяжке дитинство, а ще й втрата дружини, це вже край. Мені чомусь стало дуже ніяково від цієї інформації, і я вже не була впевнена що хочу знати ще щось про минуле Стаса. – Невже Корецький не міг їй допомогти? Він же до біса заможний, — розгублено шепочу. 

- Не усе у цьому житті можна купити грошима, моя люба. Він намагався, стільки тоді її по  різним клінікам возив і за кордон. Але на жаль, у неї не було шансів, — сумно додає жінка. - Стас тоді ледве сам на той світ не пішов, можливо якби Нат йому не завадив його вже не було б... 

- Як це? Він хотів покінчити з життям? - із жахом дивлюся на жінку. - Це так сильно він її кохав? Навіть не віриться, що Стас Корецький здатний на такі прояви почуттів, — розгублено проговорюю. Скоріше собі, ніж Софі. 

- Ще як здатний. - ствердно відповідає тітка Софа. - Та тільки після її смерті, Стас став як не свій. Він настільки її кохав, що готовий був весь світ їй до ніг кинути. Можна сказати, що завдяки любові до неї він і досяг всього, що зараз має. А Ліда цим не соромлячись користувалася, знала яку владу над ним має, та насолоджувалася життям на повну котушку. Навіть не задумуючись як тяжко Стас на це її життя заробляє. Хоча звісно про померлих не кажуть погане, але вона, мені здається взагалі не про що не думала, крім своїх розваг. Навіть діток Стасу народити не схотіла, адже він так мріяв. А потім казна-звідки ця триклята хвороба з'явилася. Хоча з таким способом, який вона вела… Ох, я не дивуюся. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍