Йорн Лієр Хорст - Одержимий злом

власності. Танке заснував фірму, яка купила хутір Тома Керра в Естмарці з усією непогашеною заборгованістю. Тобто якщо він порозуміється зі страховою компанією, хутір відійде йому. Йдеться про п’ять мільйонів крон. Очевидно, у такій ситуації страхова сума, яку Керр, за рішенням суду, мав виплатити сім’ям убитих дівчат, не піде на компенсацію моральної шкоди. Танке має економічний мотив.

Вістінг скосував погляд на четверту шафу під стіною. Ключ міг до неї підійти.

— Ми вже виїжджаємо, — повідомив Семмельман. — У напрямку Голместранна.

— Ми теж уже закінчуємо, — сказав Вістінґ і поклав слухавку.

Він обійшов стіл. Підступив до шаф з теками, обернув ключ у замку. Той легко провернувся.

 Розділ 76

Гаммер підняв угору ролету шафи. Там стояли такі самі теки, як і в інших шафах, але не складені за абеткою. Лише стоси тек і документів у файлах. Вістінґ узяв одну теку. Назву й рік написано кульковою ручкою. Таннер 2012. Тека була зачовгана, ніби нею часто користувалися. Він розгорнув її, побачив голу жінку, яка лежала зв’язана на ліжку з пошивкою від подушки на голові. Там було ще багато фотографій тієї жінки, знятих з різних ракурсів. На самому низу — фото грудей, припалених сигаретою, зняте зблизька. Тіло корчилося від болю. На інших фотографіях — порізана ножем шкіра, проникнення у вагіну й анальний отвір, спершу пальцями, потім різними предметами. На останніх фото зранена й закривавлена жінка лежала в калюжі власної сечі.

— Що за чорт… — простогнав Гаммер.

Вістінґ вийняв нову теку. Крюґер 1998. Фото були поганої якості, але сюжети схожі. Жінка, прив’язана до дерева в лісі. Мотузка обвивала тіло вище грудей і навколо живота, впивалася у м’яку шкіру. Ноги розведено металевою розчепіркою. У роті — м’ячик, притиснений ременем. На наступній фотографії видно пасмуги від батога. Ще на одній — сцена зґвалтування дерев’яними скіпками. По ногах стікала кров.

Одна тека була грубшою. Лох-Гансен 2014. Гола жінка лежала, відкинувшись горілиць на дивані, вочевидь, непритомна. На столі перед нею стояли до половини наповнена склянка, попільничка й порожні пляшки. Одяг валявся купою поруч. Наступне фото було явно постановочне. Вона сиділа, виклавши на стіл перед собою розсунуті ноги. Голова звисала над спинкою канапи. Кілька фотографій зображали зґвалтування різними предметами. Ще на одній у рот, притримуваний розтуленими двома пальцями, запхано ерегований пеніс. На останніх фото серії видно залите спермою обличчя. Ґвалтівник збирав ложкою сперму з губ та щік і запихав їй до рота.

На інших фотографіях у тій теці було зображено ту саму вітальню й канапу, але вже з іншими жінками різного віку, яких піддавали тортурам у той самий спосіб.

— Фредрік Лох-Гансен, — промовив уголос Вістінґ. — Його засудили за зґвалтування і накачування наркотиками десяти жінок. Він пригощав їх напоями зі снодійними засобами. Ніхто з жертв не пам’ятав, що з ними вчинили. Клес Танке захищав його на суді. Це — частина доказових матеріалів. Фото з мобільного телефону Лох-Гансена. Кількох дівчат так і не ідентифікували.

Гаммер вийняв нову теку, погортав фотографії двох голих дітей.

— Це матеріали справ, за які брався Танке. Давні справи, — сказав він.

Гаммер передав теку Вістінґові й вийняв з шафи ще одну. Сцени зґвалтування, які клієнт Клеса Танке, скоріш за все, стягнув з інтернету.

Вістінґ мусив переварити все побачене. На перший погляд, Танке справляв враження дещо нетрадиційного адвоката. Він начеб вважав своїм громадянським обов’язком братися за непопулярні справи, захищати підсудних, яким ніхто не захотів би допомагати. Насправді ж спеціально вишукував ґвалтівників, щоб задовольнити власну хіть і жагу. Захищаючи збоченців та сексуальних злочинців, Танке зібрав велетенську фотогалерею. Розпалював власну фантазію. А потім зустрів Тома Керра. І фантазії втілились у життя. Він перестав бути пасивним спостерігачем.

Він став Іншим.

Розділ 77

— Ви мерзнете, — озвався Танке. — Ходімо до вітальні. Я розпалю грубку.

Він відсунув стілець від столу. Ліне підвелася. Знову почувся дивний звук. Десь раз по раз глухо гупало.

— Я лише загляну до Амалії.

— Може, вона хоче пити?

Ліне похитала головою.

 — Занесу їй печиво, — сказала вона, беручи кілька печивок з піали.

Амалія гралася. Лежала долілиць на підлозі з двома кониками в руках і вела з ними бесіди.

— Все добре? — запитала Ліне.

Амалія на мить відірвалася від коників.

— Ти смішно вбрана, — сказала вона.

Ліне всміхнулася, притулила доню до себе й повернулась у вітальню. Грубка була з газовим пальником. Полум’я облизувало прозорі дверцята. На стінах висіли в рамках грамоти, дипломи й фотографії Танке з політиками й іншими знаменитими особами.

Два панорамні вікна виходили на південь. Туман погустішав, але з вікна все ще можна було бачити море. За вікном — викладена пласким камінням тераса з маленьким басейном під скляним дашком. Пара від теплої води скраплювалася росою на внутрішніх стінках басейну.

Ліне ступила кілька кроків до вікна. Під ногами скрипнула ляда, яка вела, вочевидь, у льох. Улітку тут, мабуть, справжня ідилія, але не такого холодного дня, як нині, — подумала Ліне.

— Як гарно, — промовила вона.

Танке став поруч, поправив ногою плетений килимок, насунувши його на ляду.

— В басейні морська вода, не треба сипати хлорку, — усміхнувся він, ставлячи на стіл принесені з кухні горнятка з чаєм.

Ліне сіла біля грубки.

— Яким ви бачили Керра? — запитала вона.

Танке скинув зі штанів невидиму крихту.

— Про нього не можна судити лише за вчинками. Я пізнав його з різних сторін. Це дуже освічена, розумна особистість. Чоловік з різноманітними інтересами.

— Ви мали багато таких клієнтів.

— Що означає — «таких»?

— Ґвалтівники… Убивці й збоченці. Як воно — захищати таких?

Танке кашлянув, продираючи горло.

— Я ніколи не захищав і ніколи не захищатиму злочинців. Я відстоював лише права своїх клієнтів. Чудово розумію, що пересічного громадянина обурює моя діяльність, але моє завдання у суді — дослідити й оцінити докази проти підсудних, перевірити, чи мають вони юридичні підстави, знайти лакуни, які можуть служити на користь моїм підзахисним. Я не керуюся емоціями, але в кожній справі викладаюся сповна.

Він — неперевершений об’єкт для інтерв’ю, — подумала Ліне. Відповіді вичерпні й гладенько сформульовані. Водночас вчувалося, що вони завчені. Та попри все Танке не видавався бездушним.

— Це не впливає на вас негативно? — запитала Ліне.

— Маєте на увазі, чи не почуваюся я ущербним? — перепитав Танке й похитав головою. — У моїй роботі не можна зациклюватися на поганому. Лікарі теж не мусять бути вразливими. Я повинен абстрагуватися від обурливого й сумного, а зосереджуватися лише на завданні захисту. Все інше треба витіснити з підсвідомості.

— Ніколи не думаєте