Ірина Романовська - Не мій мільйонер, Ірина Романовська

Таксі чекати навіть не довелося, воно вже чекає на мене біля входу. Махнувши Матвію рукою, тягнуся обійняти та поцілувати Настю. Від неї ще раз на прощання отримую купу поздоровлень, а також прохання подзвонити після прибуття додому.

- Обіцяю, Насте. Все, Матвію, тягни її всередину. Мороз такий на вулиці, а вона у розстебнутому пальті вийшла.

- Буде зроблено! – Матвій у жартівливій формі «віддає мені честь», роблячи знак правою рукою біля голови, та обіймає Настю зі спини. Заправляє міцніше підлогу її пальта.

Сідаю в таксі. Ще раз обводжу поглядом вхід у нічний клуб. Машина повільно рушає з місця, а я, здається, їду розумом.

Я бачу на ґанку біля входу, ліворуч від того місця, де щойно були ми, як стоїть і палить Ігор. Він проводжає поглядом мою машину.

Тобто, мені тоді не здалося. Він був там усередині та бачив мене. Бачив та не підійшов. Тепер я впевнена, що все зіпсувала.

- Зупиніть! – кричу я водію.

***

Ігор.

Дідько! Коли вона сказала, що це «просто секс», у мене аж в грудях аж заболіло. Зовсім не чекав я такого від домашньої дівчинки Ані. Розумію, що накоїв херні. Розумію, що треба було краще контролювати себе. Але я, як школярів, провалився в ейфорію разом з Анькою. Не мін повірити, що вона прийшла сюди сама. До мене прийшла. Бойова, сувора дівчина. Левиця.

Я так втомився з усіма проблемами: робота, Романова, тяжка хвороба тата. Коли Аня з'явилася переді мною, то все в мить посвітлішало. Проблеми відійшли на другий план. Зрозумів, що не хочу її відпускати. Відчув, що хочу всього з нею. Розчинився в ній. Забув про захист, коли відчув її таку гарячу, мокру, пульсуючу навколо свого статевого члена.

Готовий їхати за нею, шукати її по всьому місту. На штрафи начхати. Робота зачекає. Головне, аби вона була поряд. Але Аню накрило такою страшною істерики, що достукатися я ніяк не міг.

Так, я певною мірою готовий був до дорікань «навіщо я то зробив, не запитавши». Але її категоричне «ти не той, про кого я мріяла» - це наче різонуло серпом по одному місцю.

Не пам'ятаю як мені вдалося швидко доїхати до її містечка. Пам'ятаю лише зупинку біля першої побаченої аптеки. Пішов та купив їй ці кляті пігулки. Нехай труїть свій організм, якщо хоче.

Відвіз додому, а сам поспіхом поїхав до друга Мишка. Хотів нажертися до безтями, але й тут, дідько, ні чорта не вийшло. Зателефонував Петро Сергійович та сказав, що знайшли винуватця надзвичайних подій на будівництві. Довелося кермувати назад на роботу.

Служба безпеки змогла таки серед постраждалих знайти кількох людей, які зізналися, що їм заплатили за підпали. У кожного з них знайшлися якісь фінансові труднощі: дорога операція, банківські борги, у когось родич у в'язниці і таке інше.

До кожного робітника знайшли підхід, суки.

А коли всі ці дрібні сошки як один назвали того, хто стояв над ними, я зізнатися очманів сильно. Керівником «банди» виявився мій перший заступник із питань готельного будівництва – Василь Петрович Штейн. Він працював на фірмі понад десять років. Входив у коло людей, яким батько беззастережно довіряв.

А тут така от підстава.

Минулого разу Петрович стояв переді мною в кабінеті та клявся, що особисто всіх постраждалих опитав. Казав, що перш за все це в його інтересах знайти винних у пожежах на будівельних об'єктах.

- Василю Петровичу, як так? Стільки років ви тут працюєте. Батько завжди вважав вас своїм близьким другом. – Я вирішив для початку поговорити зі Штейном віч-на-віч.

- Я інакше просто не міг. Мені погрожували розправою над сім'єю. Я маю величезні борги. Я програв велику суму у покері нашим конкурентам. Ти не розумієш, Ігорю, мене взяли за яйця. – Невпевнено виправдовується переді мною дорослий п'ятдесятирічний мужик.

- Але ж ти міг прийти до мене? Ми б щось вигадали, знайшли б рішення, або гроші. - Я все одно не розумію вчинків цієї людини.

- Щоб я прийшов до якогось тридцятирічного хлопчика на килим? Щоб я схилив голову перед тобою? За кого ти мене маєш? Я старший за тебе й не повинен тобі нічого пояснювати. - Обурюється Петрович.

- Ти – не мужик, Василю Петровичу, ти – злочинець. І ти не тільки себе довів до ґрат, а й купу людей потягнув із собою, яких притиснув допомагати тобі. Ти через свою тупість мало не позбавив мене фірми. Намагався зіпсувати репутацію підприємства. Стільки людей мало не позбавив роботи, а багатьох піддав смертельній небезпеці.

Я більше не можу дивитися на цього ідіота. Наказав Петру Сергійовичу передавати всі матеріали до поліції. Нехай вони з ним розбираються. А ми зі свого боку пильно простежимо, щоби дісталося кожному по заслугах.

Того дня мене пізно ввечері в лікарні пустили ненадовго до палати до батька. Він спав, підключений до купи датчиків. Став ще худішим. Я приїхав порадувати його хорошими новинами. Здавалося, що від них йому стане легше, він зможе зібратися з силами та видертися з цієї палати. Розповів татові, що знайшов винного і що тепер його компанія у безпеці.

Наступні дні були схожими. Вдень робота, увечері до батька до лікарні. Усі ресурси направив на працю, щоб не думати та не потрапити в депресію.