Адалін Черно - Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно

Глава 33

Я проводжу з Ромою в лікарні весь тиждень. Відкладаю роботу, керуючи всім віддалено, роздаю Юлі вказівки й кажу, що зовсім скоро маю повернутися. Я вірю, що так і буде, адже Ромі вже краще, а Богдан шукає няню. Про те, щоб повернути сина колишній дружині не може бути й мови. Вона наркозалежна. Це визначила швидка експертиза, яку Анжеліка не пройшла.

Не знаю, як Богдан помітив, адже зовні, крім дуже різких рухів щодо сина, Анжеліка не схожа на ту, що вживає наркотики. Це виявилося так. Я поки не знаю, що буде далі. Визначить її Богдан у клініку, та й чи хоче Анжеліка лікуватися, адже наскільки я знаю, успіх лікування залежить від бажання пацієнта.

Рома все більше звикає до мене, уже не вередує, коли я беру його на руки або намагаюся погодувати, не плаче. Та і я, якщо бути чесною, сильно до нього звикла. Прикипіла всім серцем, хоча чудово розумію, що нам потрібно буде розлучитися. Іноді я розриваюся між бажанням, щоб Богдан швидше знайшов підхожу няню, й бажанням, щоб він її взагалі не знайшов. Це сильніше мене. Я хочу бути поруч із коханою людиною, виховувати його дитину, хоча він мені нічого не обіцяв. Не говорив, що ми будемо завжди разом. Мені не варто прив’язуватися до його дитини.

— Ну як ви тут? — запитує Богдан, приїхавши до нас ввечері.

Він не може знаходитися поряд із сином через роботу. Це заважає і знайти хорошу няню, якій можна було б довірити сина.

— Молодцями, — усміхаюся. — Рома сьогодні спокійно дав себе викупати й стійко витримав уколи. Плакав, але вже не дивився на мене так, ніби хоче стерти з лиця землі.

— Ви порозумілися, — зауважує. — Я знайшов няню, завтра вона розпочне виконання обов’язків. До речі, сьогодні після уколу я можу забрати вас додому.

— Рому виписують?

— Відпускають на ніч, — Богдан усміхається. — Я переговорив із лікарем. Температура в Ромки не підіймається, таких виразних хрипів у нього більше немає, та й кашель минув, тому ми можемо переночувати вдома, а завтра повернемося. Тобі додому заїжджати потрібно? Узяти змінний одяг, халат. В разі чого, я можу поділитися своїми боксерами.

Я все ж прошу його заїхати до мене. Ми наспіх збираємо речі, яких за тиждень, проведений в лікарні, встигло зібратися якась нереальна кількість. Із сумкою в руці й рюкзаком на плечах, ми залишаємо стіни лікарні. Богдан саджає Рому в дитяче автокрісло, ретельно пристібає і їде з лікарняної стоянки. Виїхавши на трасу, обертаюся, щоб подивитися, як там Ромка, але він уже заснув. Тихо сопе, поки Богдан впевнено керує автомобілем і везе нас додому.

Опинившись у квартирі, беру білизну й піжаму, комплект костюма на завтра й деякі засоби з догляду. Перебуваючи в лікарні, майже забула про креми для обличчя й маски для волосся. І хоч було де скупатися, та й Богдан залишався із сином, я поспіхом приймала душ і не приділяла собі багато часу. Хотілося скоріше повернутися до своїх чоловіків.

Наспіх зібравшись, швидко біжу сходами й сідаю на переднє сидіння. Розміщую сумку в ногах, пристібаюся ременем безпеки. Поки їдемо додому, відчуваю дику втому. Усвідомлюю, що за ці дні нормально не відпочивала. Начебто навіть спала вночі, але почуваюся розбитою, тіло зрадницьки ниє, у голові шумить. І навіть у такому стані я думаю про Рому, чи зручно йому в автокріслі, чи не спекотно, чи щільно зачинені вікна в автомобілі, щоб його не продуло.

— Завтра зранку приїде няня. На десяту нам на процедури до лікарні, думаю, ми поїдемо з нею. Ти зможеш нарешті повернутися до роботи.

Цього разу я не наполягаю на тому, щоб поїхати з ними, хоча перше бажання — сказати саме це. Не наполягаю, тому що чудово розумію, що мені час повертатися до свого життя, йти на роботу, де мене вже зачекалися, і відвикати від Роми, до якого я встигла прикипіти всією душею. Мені не можна так сильно звикати до його дитини, тому що Богдан — не батько-одинак. У його сина є матір. Можливо, зараз у неї не все добре, але коли вона схаменеться й опанує себе, я залишуся ні з чим. А народити свого… не зможу.

Рома не прокидається навіть коли я міняю йому памперс і переодягаю в інший одяг, вкриваю рушником і цілую на ніч, востаннє вдихаючи дитячий запах. Після приймаю душ, цього разу не поспішаючи, наношу маску на волосся, роблю масаж обличчя. Я добираюся до всіх благ цивілізації, а коли виходжу в спальню, розумію, що варто було б поквапитися, тому що Богдан, судячи з майже сухого волосся, прийняв душ давно і весь цей час чекає на мене.

І дивиться так, що відразу стає зрозуміло — чекає не просто так. Я навіть піжаму вдягнути не встигла. Вийшла з ванної в самому рушнику, який обмотала навколо грудей. Він ледь закриває ноги до середини стегна, але за мить не залишається і його.

— Я скучив, — вимовляє Богдан, опинившись поруч.

Він височіє наді мною, дивиться зверху вниз, проводить долонями по вологій шкірі рук, торкається спини, попереку, перебирає пальцями кісточки хребта. Тіло миттєво відгукується на його ласки, тремтить, холоне, а потім вкривається мурашками. Усередині починається справжня пожежа. Мої лопатки зустрічаються з поверхнею ліжка, в голові паморочиться від різкої зміни положення, подушечки пальців поколює від дотиків до його гарячої шкіри.

— Хочу тебе… всю.

Ми вперше займаємося сексом так, що від вихору почуттів на очі навертаються сльози. Я кричу його ім’я, шепочу щось нерозбірливе й цієї миті, як ніколи раніше, хочу, щоб моя проблема зникла і я змогла завагітніти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍