Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

class="p"> Певний час він просто стояв з сяючими очима. Тоді взяв Хольгрена на руки, як батько дитину, що спить. Тремтячою рукою я запхала ніж у піхви і вирушила в напрямку сходів, виступу і озера. Більше я ні про що не думала. На все свій час.

Ми вийшли на виступ над озером. Падав сніг, але тільки трішки. Легенький порошок присипав виступ. Озеро не замерзло, навіть по краях. Ззаду над нами великими червоними променями стікало кров‘ю сонце. Спереду підкрадалася темрява. Внизу ми змарнували весь день, і тепер зустрінемося з Королем Тіней у всій його силі.

Куди далі, Амро? Запитав Та-Агот. Куди піде Атагос?

Я вказала на другий край озера, загублений у сутінках і тумані з гострим запахом.

-- Там, -- сказала я. – На тому березі, а точніше трішки далі. В будь-яку мить ми зможемо побачити саму будівлю Шедоуфола. Керф мені свідок, вона така велика, що її повинно бути видно навіть звідси.

Та-Агот обережно поклав Хольгрена і вирушив до сходів. Мені потрібні вільні руки, сказав він.

Я закинула Хольгрена на спину і побрела за Та-Аготом. Глибоко в душі я не плекала надії для нас з Хольгреном, але вирішила довести справу до кінця. Нічого іншого не залишалося.

Та-Агот підійшов до кам‘яного причалу, де ми вперше зустріли Руікі й стояв там, вдивляючись в морок, що наближався. На відстані з‘явилися зелені грані світла. Почав збиратися Шедоуфол. Король Тіней прокинувся. Та-Агот стояв і спостерігав. Здавалося, видовище вразило його.

Там лігво мого ворога. Але набагато ближче був інший ворог.

Вкрита туманом поверхня озера вибухнула. Шемранг, мати монстрів, підняла свою чорну, паруючу тушу з мутної води озера, обплутала Та-Агота щупальцями, зродженими з ночі, й затягнула його під воду. За одну мить все закінчилося.

Якийсь час я просто стояла, приголомшена і мокра, вдивляючись у бурхливу воду. Тоді поклала Хольгрена на слизьке каміння пристані, витягнула ніж і уламок прута з-за пояса і стрибнула.

Я не вмію плавати, тому не знаю, про що я думала. Насправді я не думала. Я знала тільки, що Та-Агот мені вкрай необхідний, щоб перемогти Короля Тіней, звільнити Хольгрена і врятувати світ. А його схопила Шемранг. Може вона не зможе вбити його, але з порваного на тисячу дрібних шматків Та-Агота, з відірваною головою, з якої будуть народжуватися монстри, користі буде мало. Тож я пірнула за ним у мутну воду.

Озеро було холодним, порослим водоростями, і тепер, коли опустилася ніч, чорним, як смоль. Я пробиралася туди, де, як мені здавалося, повинна була бути Шемранг, била ногами і тонула. Мені гаплик. Від браку повітря мої легені майже відразу почало пекти вогнем, а після кількох секунд я навіть не знала де верх. Я ледь бачила власну руку перед самісіньким обличчям. Я думала, що за останні місяці в мене вичерпався страх. Я помилялася. Відчуття було жахливим.

Я не мусила шукати Шемранг. Вона знайшла мене. Велетенське щупальце схопило мене за стегно і потягнуло крізь воду до неї. Я рубанула його ножем. Здавалося, це її зовсім не зачепило. Вона не послабила хватку. А навпаки. Щупальце обвило мені груди і стиснуло, витісняючи повітря з моїх скатованих легенів. В мене палав кожен шматочок голого тіла, до якого торкалося щупальце.

Поперед мене темряву розірвав спалах золотого світла. Я припустила, що це Та-Агот. Спалах навіть близько не сягав чарівного світла Хольгрена. Він не завдав Шемранг великої шкоди. Вона не послабила свою міцну хватку. Це дозволило мені побачити битву, що лютувала між ними, поки я наближалася. Шемранг стискала Та-Агота так само як мене. Але він добився більших успіхів у завдаванні їй клопотів. Хоча вона розірвала його навпіл, він голими руками рвав на клапті щупальце за щупальцем. В мене спалахнула розпачлива надія, можливо ми виживемо. Надія померла так швидко, як народилася, коли Шемранг підтягнула Та-Агота в межі досяжності своєї роззявленої, зубатої пащі.

Вона одним махом відкусила йому голову.

Золоте світло поступово згасало навколо його обезголовленого трупа, який тепер вільно опускався на дно озера, залишаючи за собою темну пляму крові. Я була наступною.

Гадаю, після Та-Агота вона не вважала мене серйозною загрозою. В мене не було сумнівів, що вона затаїла малесеньку таку образу за мої несхвальні слова щодо неї та її діток. Вона хотіла помучити мене перш ніж прикінчити. Вона висунулася з озера, погойдуючи мене перед своїм довгим, вузьким обличчям. Я важко, наскільки мені дозволили стиснені легені, вдихнула краплину благословенного, свіжого повітря. Жорсткий кінчик її язика лизнув моє обличчя.

Не така смачненька, як бог, злодійка з канави, але згодишся. І маг теж.

Я хотіла огризнутися дотепною реплікою, але мені забракло повітря. До того ж жодна не прийшла мені в голову. Мої руки звільнилися від її обіймів, тож я дозволила, щоб за мене говорив ніж.

Я ледь не відрізала десь три сантиметри її язика.

Виявилося, що це доволі чутливий орган. Вона оглушливо заверещала. Тоді я кинулася, вперед головою, в напрямку її рота. Кинувши ніж, я двома руками схопила уламок прута і почала молитися.

Вибір моменту не був ідеальним, приціл також. Я мала намір загнати прут їй між щелепи і таким чином не дати їй відкусити мені голову. Замість цього зазублений кінчик прута потрапив десь на тридцять сантиметрів нижче ока. Він пробив дивну, гладку плоть і увійшов всередину голови так, немов вона складалася з теплого масла. А я ще думала, що вона кричала, коли я трішки підрізала їй язик.

Вона спробувала відкинути мене, але я з усіх сил трималася за щупальце, обійнявши його стегнами і вільною рукою так міцно, як тільки могла. Я не хотіла знов опинитися в озері, або бути розмазаною по стіні кручі.

Я припала до неї, обпікаючись, з надією, що ще щось спаде мені на думку.

Вона почала лупцювати мене об озеро.

Я завжди думала, що вода м‘яка. Коли тебе жбурляють об неї, вона зовсім не м‘яка. Може це