Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

Після третього чи четвертого разу до мене дійшло, що я повинна щось зробити, а не просто триматися. Вона була поранена, але наскільки поранена, я не знала. Спочатку головне. Потрібно було повернути голову Та-Агота, а вона була всередині неї. Я мала намір здобути її.

Чого тільки не зробиш заради кохання.

Наступного разу, коли щупальце йшло вгору, я оцінила ситуацію. Буде складно. В мене буде тільки один шанс.

Неймовірно важко оцінювати відстані й кути, коли ти тулишся до величезного щупальця, яке хльостає і звивається. Спробуйте колись, зрозумієте про що я. Щупальце полетіло вниз і знов ляснуло мене об воду. Мені це починало набридати. Під час наступного замаху я катапультувалася, сподіваючись, що в мене все вийде. Я дуже сумнівалася, що матиму ще один шанс.

Я планувала приземлитися позаду її голови і загнати прут в основу мозку. Все було б набагато простіше, якби Шемранг так не звивалася. Я перестрибнула її напіввідрізану голову, що шалено верещала.

Приземлилася я десь посередині її спини, серед облич, що вкривали тіло Шемранг. Випадково я встромила руку в один з ротів. Він клацнув зубами і я ледь не втратила палець. Я витягнула руку і почала сковзати вниз по слизькій спині до води. Недобре.

Голова Та-Агота була десь всередині, тож я почала шукати її. Прут розрізав її плоть з жахливою легкістю. Негайно виступила чорна, в‘язка кров, а її вереск залунав ще більш настирливо. Вона почала молотити себе по спині щупальцями, що оточували її голову. Вони лупцювали мене, але не могли скинути.

-- Здихай вже, суко, -- пробурмотіла я. І загнала прут глибше, по дорозі відрізаючи великі шматки плоті. Весь цей час я намагалася визначити, де в неї шлунок.

Мені бракує слів, щоб описати огидний сморід нутрощів Шемранг. Він був гіршим ніж у смертельних землях, якщо це дасть вам хоч якусь уяву. Це був дистильований запах розкладу. В порівнянні з ним блювотина, яку я придушувала, пробираючись крізь її тушу, була солодкою. Десь по дорозі вона рухнула і лежала нерухомо, за винятком судоми, тремтіння, що нагадувало землетрус, в той час, як я копалася в її смердючому тілі.

Я ніколи не боялася закритих просторів – за ці роки мій фах не раз заводив мене у глухий кут. Проте, коли гниле м‘ясо Шемранг почало напирати на мене з усіх боків, а я пробиралася крізь сморід і темряву, то відчула, як до мене підкрадається підсвідомий страх. Вона була мертвою, а пробиратися крізь її каркас мені було страшніше, ніж коли вона ледь не відкусила мені голову.

Наш розум таки дивна штука.

Я з головою залізла в її труп і мені починало бракувати повітря, коли я нарешті наткнулася на трахею, стравохід чи що б там не було. Воно було таке велике, що лежачи ниць я могла пролізти, а через її розтерзану пащу туди просочувалося повітря і вода з озера. А ще воно було вкрите кислотним слизом, від якого в мене виступили сльози на очах, і який в‘їдався мені в шкіру. Я вирушила на південь, де як мені здавалося, повинен був бути її шлунок чи лоно.

Я знайшла голову Та-Агота, яка застряла в щілині якраз там, де прохід відкривався на місце, куди мені точно не хотілося лізти. Я була певна, перебувати в шлунку Шемранг, живої чи мертвої, шкідливо для здоров‘я.

Знайти Та-Агота було неважко. Його голова досі легенько сяяла. Він зубами схопився за вкриту слизом стіну і вперто тримався, що викликало захоплення і водночас, як би це жахливо не пролунало, сміх до кольки в животі. Може тільки в мене. Йому точно було не до сміху.

Я підняла його голову за волосся, поглянула йому в очі й сказала:

-- Ти хоч уявляєш собі, в якому глибокому боргу ти перед мною?

У відповідь він тільки повільно, тремтяче кліпнув.

Прутом я пробила нам вихід, вгору з того місця, де знайшла голову бога. Я висковзнула з трупа монстра, як її дітки при народженні. Вибравшись з огидної туші, я впала на плюгаву шкіру і почала жадібно вдихати відносно свіже повітря. Обличчя, що вкривали її тулуб більше не рухалися. Вони обвисли і посіріли. Я надіялася, що після її смерті вони отримали свободу.

Шемранг плавала на поверхні озера, немов якийсь величезний пузир. Приблизно третина її туші знаходилася над поверхнею води. Я відчувала, що вона повільно тоне. Потрібно було думати, що робити далі. Я глянула в бік Хольгрена. Він досі лежав на кам‘яному причалі, непотривожений битвою, що щойно відбулася. З цієї відстані і в темряві я не бачила чи він ще дихає. Він не рухався.

Спочатку головне. Потрібно повернути тіло Та-Агота. Гадаю, простіше принести голову до тіла, ніж навпаки. Єдина проблема полягала в тому, що я не знала, де його тіло. Це, і ще факт, що я не вміла плавати. Я підняла голову бога і глянула йому в очі. Йому було боляче. Переживе.

-- Гей, Та-Аготе. Ти зараз контролюєш своє тіло? Кліпни раз, якщо так, двічі, якщо ні.

Кліп-кліп. Сердитий погляд.

-- Маєш якісь розумні ідеї, як мені знайти його?

Кліп.

-- Можеш сказати, де воно?

Кліп.

-- Я буду називати напрямок. Кліпни, коли буде правильний. Захід?

Нічого.

-- Схід?

Нічого.

-- Північ? Південь?

Нічого. Нічого.

-- В мене закінчилися напрямки, друже.

Кліп-кліп. Сердитий погляд. Тоді він зобразив ротом слово: вниз.

-- Воно під нами. Воно під нею. – А вона швидко тонула.

Кліп.

Я глибоко вдихнула, тоді ще раз. Потрібно було стрибати назад, перш ніж туша Шемранг поховала під собою тіло Та-Агота. Я міцно стиснула довгі косички Та-Агота і прут.