Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

Я обрало тебе. Вони відчувають тебе, але не можуть скривдити. І я було тут, як завжди.

Коридор здригнувся і я відчула на потилиці холодну руку чарів. Крізь щілину під дверима почала просочуватися кров. Десь три чи чотири хвилини бушувала битва, а тоді опустилася цілковита тиша.

Коли я зібралася встати і прикласти вухо до дверей, вони вибухнули назовні, розсипавшись на друзки. В коридор великими кроками зайшов Та-Агот, його обличчя – кривава маска, броня розірвана на шматки. Над собою він за шию тримав немічну оболонку Короля-Чарівника.

ЯК ТИ ПОСМІВ? ТИ НІЩО! Та-Агот ляснув тілом короля об стіну. Затріщали кістки. Язик оболонки вивалився з рота, його висушене обличчя стало пурпурним.

Де вона, нікчемо? Запитав Та-Агот, підкреслюючи кожне слово ударом головою опонента об стіну. Де Атагос? Де? Де?

-- Він не відповість тобі, якщо не зможе говорити, -- вказала я.

Та-Агот кинув залишки того, хто колись був Королем-Чарівником, на підлогу. Там він давився і кашляв, але поза цим не рухався.

Відповідай, або я відірву твою висушену плоть від кісток.

Я не відразу зрозуміла, що оболонка сміється.

-- Ти не можеш мене знищити так само як я не можу знищити тебе, божок. Я за межею смерті. Як я на ніщо не впливаю, так ти не можеш вплинути на мене.

Тоді Та-Агот почав відривати йому кінцівки від тіла. Як на мене, то Та-Агот таки впливав на нього. Видовище було не з приємних.

Коли від оболонки залишилася тільки голова з тулубом, Та-Агот нагнувся і плюнув йому в обличчя.

Останній раз запитую. Де моя сестра?

-- Десь в лабіринті, -- прохрипів він. – І невдовзі потрапить під вплив Короля Тіней. Я не можу сказати більше.

Тоді з тебе більше немає жодної користі. І Та-Агот загнав кулак у висохле обличчя оболонки й відірвав голову від тулуба. Я здригнулася. Якщо він сказав мені правду, то навіть у цьому стані старий вилупок був живим. На якусь мить я задумалася, як це – пережити щось такого. Мені це не містилося в голові.

Та-Агот стояв і струшував з руки закривавлені шматки плоті й мізків. Я теж встала і стала перед ним. Може не найкращий час протистояти йому, але часу було обмаль. Наближалася ніч.

-- Слухай сюди. Облиш ці пошуки. Ти знаєш куди вона прямує, куди вона мусить прийти. Якщо ми витратимо час на її пошуки, то може бути пізно. Будь ласка, прислухайся до голосу розуму.

Він похитав головою Вона тут. Я відчуваю її.

-- Вона може бути де завгодно. Ти дійсно думаєш, що йшов по її сліду, коли зайшов в цю кімнату? Це була пастка!

Ні Вона була тут. Це не ілюзія.

-- Тоді вона привела тебе сюди навмисне, з надією, що знищить тебе, або принаймні сповільнить твоє переслідування. Ти вже забув, як вона обдурила тебе тисячу років тому?

Здавалося, його певність дещо похитнулася.

Вона була під його впливом, сказав він, вказуючи на залишки Короля-Чарівника.

-- Немає значення чому вона це зробила, головне – що зробила, і що ще зробить. З якихось причин вона не хоче, щоб ти наздогнав її. Якщо ти змарнуєш час тут, то назавжди втратиш її, а Король Тіней поневолить весь світ. Подумай, перш ніж щось робити, заради Керфа! Ми знаємо, куди вона прямує. Чому не почекати там на неї?

Він поступився. Я цього не сподівалася. По-своєму він був таким самим божевільним, як його сестра: одержимий нею до безумства.

Відведи мене до Короля Тіней, сказав він.

Негідник Та-Агот не хотів допомагати мені нести Хольгрена, тож ми рухалися повільно.

Хутчіш, смертна. Час летить.

Я перекинула Хольгрена через спину. Кожен нетвердий крок загрожував бути моїм останнім.

-- Ти не хочеш вилікувати його і не хочеш допомагати мені нести його, лантух ти божого лайна, тому забери свій “час летить” і подавися ним.

Ми повільно рухалися коридором, що вів до сходів, і до озера. Я й гадки не мала, яка година. Тільки сподівалася, що ще день.

Це зайва ноша. Залиш його.

-- Він зайва ноша тільки тому, що ти відмовляєшся допомогти. До того ж він єдина причина, чому я взагалі допомагаю тобі. Не забувай про це.

Мені не потрібна твоя допомога.

Я зупинилася і опустила Хольгрена на землю.

-- Гаразд, -- сказала я, виймаючи ніж. – Я прикінчу його тут, щоб він не став бездумним рабом Короля Тіней. А тоді піду додому і залишу тебе самого шукати Шедоуфол. Може ти навіть знайдеш його раніше ніж сестра. Може тобі вдасться вберегти її від лап Короля Тіней. Мені вже наплювати, ти егоїстична, одержима, безсмертна калюжа блювотини. Дарма, що ти бог, жалюгідний кліщ.

Я думала він вб‘є мене. На його обличчі виступила лють. Може ніхто з ним так ніколи не говорив. Я не вступилася, очікуючи, що його божественний кулак проб‘є діру в моєму смертному обличчі. Він затремтів від люті, руки стиснулися в кулаки.

-- Давай, якщо зібрався, -- сказала я тихо. – Але Хольгрена теж прикінчи. Він не хотів би жити в ролі пішака зла.

Я не можу вбити чи вилікувати його, так само як не можу копирсатися в твоїх мізках. Я присягнув, що не зроблю цього. Моє слово остаточне. Я не можу порушити його.

-- Тоді в тебе збочене почуття честі. Ти збираєшся вбивати мене чи ні?

Ні.

Він сказав це так, наче відчував при цьому фізичний біль. Чи може я видавала бажане за дійсне.

-- Допоможи мені нести його, якщо хочеш дістатися до Шедоуфола раніше ніж Атагос.