Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

змагаючись із жадібними мавпами, які жбурляли в нього недоїдки. Це сталося, коли він оддав свій харчовий раціон з глісера двом дідкам у голубій долині, вчинивши за правилом і вищим щастям світу Кільця – передусім приносити радість іншим людям. Тоді він зрозумів, що значить добувати їжу в пустинних, ненаселених місцях. Яка нечувана витрата часу!..

Мвен Мас підвівся з каменя і озирнувся. З лівого боку сонце сідало за край плоскогір’я, позаду налягала лісиста вершина куполоподібної гори.

Внизу поблискувала в сутінках швидка річка, оточена заростями великих перистих бамбуків. Там, за півдня ходьби, знаходяться густо зарослі руїни тисячолітньої давності – стародавня столиця острова. Є й інші, більші й краще збережені, теж занедбані міста. Але вони поки що мало цікавили Мвена Маса.

Череда розляглася чорними брилами в потемнілій траві. Ніч настала швидко. Зорі спалахували тисячами у меркнучому небі. Звична для астронома темрява, знайомі лінії сузір’їв, яскраві світочі великих зірок. Звідси видно і фатальний Тукан… Але які слабкі звичайні людські очі! Він ніколи більше не побачить величних видовищ космосу, спіралей гігантських галактик, загадкових планет і синіх сонць. Усе це для нього тільки вогники, безмежно далекі. Хіба не все одно – зірки це чи світильники, прибиті до кришталевої сфери, як вважали колись! Для його зору – все одно!

Африканець підхопився і почав згрібати зібраний хмиз. Ось іще річ, яка стала необхідною, – маленька запальничка. Можливо, за прикладом декого з тутешніх жителів, він почне незабаром вдихати наркотичний дим, щоб скоротити тягучий, липкий час.

Язички полум’я затанцювали, розганяючи темряву і гасячи зірки. Поблизу мирно сопіли буйволи. Мвен Мас замріяно дивився на вогонь. Чи не темною домівкою стала для нього світла планета?

Ні, його горде самозречення – це просто самовпевненість незнання. Незнання самого себе, недооцінка висоти сповненого творчості життя, яким він жив, нерозуміння сили кохання до Чари. Краще віддати своє життя за годину для корисної справи Великого Світу, ніж тут жити ще цілий вік!

На острові Забуття було близько двохсот лікувальних станцій, де лікарідобровольці з Великого Світу давали жителям можливість користуватися всією могутністю сучасної медичної науки. Молодь Великого Світу працювала також у винищувальних загонах, щоб острів не став розсадником стародавніх хвороб чи шкідливих тварин. Мвен Мас навмисне уникав зустрічі з цими людьми, щоб не ночувати себе знедоленим світу краси і знання.

Удосвіта Мвена Маса змінив інший пастух. Африканець звільнився на два дні і вирішив піти у невелике містечко, щоб узяти плащ, – ночі в горах стали прохолоднішими.

День був жаркий і тихий. Мвен Мас спустився з плоскогір’я і вийшов на широку рівнину – суцільне море блідолілових та золотистожовтих квітів, над яким літали різнобарвні комахи. Пориви легкого вітру гойдали верхівки рослин, і квіти віночками ніжно торкалися голих колін. Дійшовши до середини величезного поля, Мвен Мас зупинився, насолоджуючись легкою, радісною красою і густим ароматом цього дикого саду. Замріяно схилившись, він гладив долонями пелюстки, що коливалися на вітрі, відчуваючи себе у дитячому сні.

Долинуло ледве чутне ритмічне подзвонювання. Мвен Мас підвів голову і побачив дівчину, що швидко йшла по пояс у квітах. Вона повернула вбік, і Мвен Мас задоволено глянув на струнку постать серед моря квітів. Гострий жаль різонув Мвена Маса – це могла бути Чара, якби… все склалося інакше!..

Спостережливість ученого підказала йому, що дівчина неспокійна. Вона часто озиралась, без потреби прискорювала ходу, ніби побоювалася чогось позад себе. Мвен Мас повернув і, випроставшись на весь свій величезний зріст, швидко підійшов до дівчини.

Незнайома спинилась. Картата хустка навхрест туго обтягувала її стан, поділ червоної спідниці потемнів од роси. Тоненькі браслети на голих руках задзвеніли гучніше, коли вона відкинула з обличчя сплутане вітром темне волосся. Сумні очі зосереджено дивилися зпід коротких кучерів, що розсипалися по чолу й щоках. Дівчина важко дихала, мабуть, вона довго йшла. Ріденькі росинки поту виступили на її смаглявому гарному обличчі. Дівчина ступила до вченого кілька напевних кроків.

– Хто ви і куди так поспішаєте? – спитав Мвен Мас. – Може, вам потрібна допомога?

Дівчина пильно оглянула його і заговорила уривано й квапливо.

– Я Онар із п’ятого селища. Допомоги мені не треба.

– Я бачу інше. Ви стомились і чимсь стурбовані. Вам щось загрожує? Чого ви відмовляєтесь від моєї допомоги?

Незнайома дівчина підвела очі, що засяяли глибоко й чисто, як у жінки Великого Світу.

– Я знаю, хто ви. Великий чоловік, звідти, – вона показала в бік Африки. – Ви добрий і довірливий.

– Будьте і ви такою. Вас хтось переслідує?

– Так! – з відчаєм вихопилось у дівчини. – Він женеться за мною…

– Хто він, що наважується лякати вас, гнатися за вами?

Дівчина зашарілась і похнюпилась.

– Один чоловік. Він хоче, щоб я стала його…

– Але ж вибираєте ви, відповідаючи або не відповідаючії йому? Як можна примусити кохати? Він прийде сюди, і я скажу…

– Не треба! Він теж прийшов з Великого Світу, тільки давно, і він теж сильний… Тільки не такий, як ви… Він страшний!

Мвен Мас безтурботно розсміявся.

– Куди ви йдете?

– У п’яте селище. Я ходила в містечко й зустріла…

Мвен Мас кивнув і взяв руку дівчини. Та слухняно лишила свої пальці в його руці, і обоє попрямували стежкою, що вела в селище. Дорогою дівчина, часом тривожно озираючись, розповіла, що цей чоловік переслідує її скрізь.

Побоювання говорити відверто надзвичайно обурювала Мвена Маса. Він не міг змиритися з думкою про гноблення, яким би випадковим воно не було тепер на розумно влаштованій Землі.

– Чому не вживуть заходів ваші люди, – сказав Мвен Мас, – і не знає про це Контроль Честі і Права? Хіба у ваших школах не вчать історії і ви не знаєте, до чого ведуть навіть малі вогнища насильства?

– Вчать… звісно… – відповіла Онар, дивлячись перед собою.

Квітуча рівнина кінчилась, і стежка, круто завертаючи, ховалася за чагарником. Зза повороту вийшов високий похмурий чоловік, загородивши їм дорогу. Він був голий до пояса, і атлетичні м’язи рухалися під сивим волоссям, що вкривало його торс. Дівчина судорожно вихопила свою руку, шепочучи:

– Я боюся за вас. Тікайте, людино Великого Світу!..

– Стійте! – загримів владний голос.

Так грубо ніхто не розмовляв в епоху Кільця. Мвен Мас інстинктивно заслонив собою дівчину.

Високий чоловік підійшов і спробував відштовхнути його, але Мвен Мас стояв, мов скеля.

Тоді з блискавичною швидкістю незнайомець ударив кулаком його в обличчя. Мвен Мас похитнувся. Ніколи в житті він не зазнавав розрахованих безжальних ударів, які