Іван Антонович Єфремов - Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов

Ошелешений, Мвен Мас невиразно почув болісний крик Онар. Він кинувся на суперника, але полетів на землю від наступних двох оглушливих ударів. Онар упала на коліна, прикриваючи його своїм тілом, але ворог з переможним вигуком схопив її. Він заломив дівчині лікті назад, вона страждально вигнулась і заридала, вся червона від гніву. Але Мвен Мас уже опанував собою. В юності в його подвигах Геркулеса були серйозніші сутички з незв’язаними людським законом ворогами. Він пригадав усе, чому його навчали для боротьби врукопашну з небезпечними тваринами.

Мвен Мас неквапливо підвівся, кинув погляд на перекошене люттю обличчя ворога, вибираючи точку для нищівного удару, і раптом випрямився, відсахнувшись. Він упізнав це характерне обличчя, яке так довго переслідувало його у тяжких думах про право на дослід у Тібеті.

– Бет Лон!

Той випустив дівчину і завмер, пильно придивляючись до незнайомого йому темношкірого чоловіка, який зараз втратив усю притаманну йому добродушність.

– Бет Лон, я багато думав про зустріч з вами, вважаючи вас товаришем по нещастю, – вигукнув Мвен Мас, – але ніколи не уявляв, що це буде так!

– Як так? – зухвало спитав Бет Лон, ховаючи лють, що горіла в його очах.

Африканець зробив примирливий жест.

– Навіщо пусті слова? У тому світі ви не проголошували їх і діяли хай злочинно, але в ім’я великої ідеї. А тут в ім’я чого?

– Самого себе, і тільки самого себе! – презирливо кинув крізь зціплені зуби Бет Лон. – Довго я зважав на інших, на спільне благо! Все це не потрібне людині, як я зрозумів. Це знали і деякі мудреці минулого.

– Ви ніколи не думали про інших, Бет Лон, – перебив його африканець. – Роблячи поступку собі у всьому, ким ви стали тепер, ґвалтівник, майже тварина!

Математик зробив рух, збираючись кинутися на Мвена Маса, але стримався.

– Годі, ви говорите надто багато!

– Я бачу, що ви втратили надто багато, і хочу…

– А я не хочу! Геть з дороги!..

Мвен Мас не поворухнувся. Нахиливши голову, він, впевнений і грізний, стояв перед Бетом Лоном, відчуваючи дотик дівочого плеча, яке дрібно тремтіло. І це тремтіння збуджувало в ньому ще більшу злість, ніж дошкульні удари.

Математик не рухаючись дивився в очі африканцеві, які виблискували гнівним полум’ям.

– Ідіть, – шумно видихнув він, відступаючи з стежки.

Мвен Мас знову взяв за руку Онар і повів її між кущів, відчуваючи сповнений ненависті погляд Бета Лона. Край повороту стежки Мвен Мас зупинився так раптово, що Онар уткнулась йому в спину.

– Бет Лон, вертаймося разом у Великий Світ!

Математик засміявся з тією ж безтурботністю, але чутке вухо Мвена Маса вловило нотку суму в зухвалій браваді.

– Хто ви такий, щоб пропонувати мені це? Чи знаєте ви…

– Знаю. Я той, хто так само зробив заборонений експеримент, занапастив людей, що довірилися мені. Я йшов близько від вашого шляху в дослідженні, і ми… ви і я, й інші вже напередодні перемоги! Ви потрібні людям, але не такий…

Математик ступив крок до Мвена Маса і опустив очі, та раптом повернувся і презирливо кинув через плече грубі слова заперечення. Мвен Мас мовчки пішов стежкою. До п’ятого селища лишалося близько десяти кілометрів.

Узнавши, що дівчина самотня, африканець порадив їй перейти на східне узбережжя у приморські селища, щоб не зустрічатися більше з жорстокою і грубою людиною.

Колишній славетний учений ставав тираном у тихому і відокремленому житті маленьких селищ гірської області. Щоб запобігти небажаним наслідкам, Мвен Мас вирішив зразу ж іти в містечко й просити про нагляд за цим чоловіком. Мвен Мас попрощався з Онар на околиці селища. Дівчина розповіла йому, що недавно в лісах куполоподібної гори начебто з’явились тигри, які втекли із заповідника чи досі ще збереглися в непролазних хащах навколо високої гори острова. Міцно схопивши його за руку, вона просила бути обережнішим і ні в якому разі не йти через гори вночі. Мвен Мас швидко пішов назад. Розмірковуючи над тим, що трапилося, він бачив перед собою останній погляд дівчини, сповнений тривоги і відданості. Вперше Мвен Мас подумав про справжніх героїв давнього минулого – людей, які лишалися хорошими в полоні приниження, злоби й фізичних страждань, людей, які знесли найважчий подвиг – зостались справжніми людьми, коли їхнє оточення сприяло розвитку звірячого себелюбства.

Подвійність життя завжди висувала перед людьми свої суперечності. У далеку давнину, серед небезпек і приниження, сила любові, відданості й ніжності надзвичайно зростала саме на краю загибелі, у ворожому і грубому оточенні. Підкорення примх грубої сили робило все короткочасним і нестійким. Доля окремої людини могла в будьяку мить різко змінитися, прирікаючи на крах її плани, надії і сподівання, бо в погано влаштованому суспільстві давніх часів дуже багато залежало від випадкових людей. Але ця давня скороминучість надій, любові і щастя, замість того щоб ослабляти, посилювала почуття.

Ось чому все краще в людині не могло загинути, незважаючи на тяжкі випробування рабства Темних віків чи ери Роз’єднаного Світу.

Вперше африканець подумав, що в давнину в житті, яке уявляється тепер усім людям таким важким, було і щастя, й надії, і творчість, часом, можливо, сильніші, ніж тепер, у горду еру Кільця.

Мвен Мас майже з люттю пригадав теоретиків науки тих часів, які спиралися на неправильно сприйняту теорію про повільність зміни видів у природі і передрікали, що людство не стане кращим протягом мільйона років.

Якби вони більше любили людей і знали діалектику розвитку, така нісенітниця ніколи не спала б їм на думку!

За круглим плечем гігантської гори призахідне сонце забарвило її хмарне покривало. Мвен Мас кинувся в річку.

Освіжившись і остаточно заспокоївшись, він сів на плоскому камені, щоб обсохнути і відпочити. Вже настала ніч, а йому не вдалося дійти до містечка, і він сподівався перевалити через гору, коли зійде місяць. Замріяно дивлячись на воду, що вирувала мЬк камінням, африканець раптом відчув на собі чийсь погляд, але нікого не побачив. Це відчуття невидимих очей, які стежать за ним, гнітило Мвена Маса і тоді, коли він перейшов річку й почав підніматися вгору.

Мвен Мас швидко прямував уторованою візками дорогою на плато в тисячу вісімсот метрів висотою, піднімаючись з виступу на виступ, щоб перейти лісистий відріг гори і найкоротшим шляхом потрапити до містечка. Вузький серп молодика міг освітлювати шлях не більше як півтори години. Подолати круту гірську стежку в безмісячну ніч було б дуже важко. Мвен Мас квапився. Обрідні й невисокі дерева відкидали довгі тіні, які лягали чередою