Борис Левандовський - Бабай

будинок виглядав як звичайне сільське помешкання, він нічим не відрізнявся з-поміж інших (хіба що трохи запущеним станом). Усередині ж, як і господиня, він злегка шокував Жанну міською обстановкою. Здавалося, коли виглянеш у вікно, то побачиш не сади чи городи, а одну з центральних вулиць Львова. Мабуть, щоб створити такий вигляд, Емма витратила цілу купу грошей. Навіть віконні рами, що виглядали звичайними зовні, виявилися модними в місті пластиковими вікнами. В умеблюванні теж відчувався смак. По кутках кімнати стояли великі горщики з фікусами.

У прорізі між двома книжковими шафами увагу привернула ніша, що незвичайно виділялася серед іншого. Вона виглядала як арка, вузька та висока, але Жанна не здогадувалася про її призначення. Усередині, незважаючи на яскраве денне світло в кімнаті, було дуже темно, начебто за аркою містився глибокий грот, внутрішня поверхня якого була оббита чорним оксамитом.

Уважніше споглядання арки викликало легке поколювання по всьому тілу, і це підсилило погане передчуття. Не треба було сюди приходити, сказала собі Жанна. Але залишилася на місці. Куди їй було тепер подітися?

Аж раптом щось сіре мигнуло в неї під ногами, пронеслося через кімнату і сховалося за горщиком з пишним фікусом. Жанна встигла помітити, що це миша. Миттєво підтягла ноги під себе і ледь не заверещала. Смішно, звичайно, вона ж зовсім не боягузка, але мишей не терпить.

Вона просиділа так хвилини три-чотири, напружено вслухаючись, чи не зашкребе миша де-небудь під софою чи за найближчим горщиком, щоб вискочити знову і… вилізти просто на неї по товстих стоденівських колготах…

Інцидент із мишею змусив серце Жанни запрацювати вдвічі швидше, зате відчуття, що, коли вона переступила поріг цього будинку, то наче ввійшла в сон наяву, зникло.

Тієї миті, коли Жанна зважилася знову опустити ноги на підлогу, у кімнату зайшла Емма з тацею і чашками, поширюючи божественний аромат кави. Жанна зауважила, що господиня встигла перевдягтися в темно-бузковий байковий халат, і тепер остаточно переконалася, що бачить таки міщанку, яку занесло в цю глухомань невідомо яким вітром.

Емма підкотила маленький столик на коліщатах ближче до софи й поставила на нього тацю.

— Якщо не заперечуєш, — і сіла поруч із Жанною.

Запах кави здавався їй просто чарівним. Ще б пак — після тієї дороги, що вона пройшла.

— Я рада, що твоя подруга зуміла справитися без моєї допомоги. Сподіваюся, ці сережки їй дуже личать, — сказала Емма.

Жанні треба було напружитися, щоб зрозуміти, що саме та має на увазі. По спині та потилиці пробігли мурашки.

— Так, вони їй дуже дорогі. Адже це подарунок її нареченого. Тоді ще нареченого.

— Ну так, звичайно, — закивала Емма, взяла чашку і одразу поставила назад, коли переконалася, що кава ще занадто гаряча.

Жанна теж потягнулася до столика, але ворожка випередила її м’яким жестом:

— Обережно, — пальці Емми легенько торкнулися до її руки, зовсім трошечки, але Жанні все одно стало неприємно. — Не обпечися. Давай краще поговоримо про тебе.

— Добре, — сказала Жанна, — за цим я сюди й приїхала.

— Ти вчинила правильно, — проворкотіла Емма.

Жанна помітила, що вона сидить якось аж надто близько до неї, і обережно, щоб не було помітно, подалася назад.

— Це все через той нещасний випадок?

— Так.

— Він ніяк не йде з твоєї голови, не дає спокою ні вдень, ні вночі? Особливо вночі.

— Так…

— Емма тебе втішить, — вона м’яко поклала руку Жанні на плече і посміхнулася, заглянувши їй у очі. — Емма знає, як.

— Що ви ро… — Жанна хотіла розвернутися, але в неї нічого не вийшло. У господині були міцні обійми.

Потім її друга рука ковзнула Жанні на груди.

— Давай, не бійся… — зашепотіла Емма, наближаючи обличчя до її волосся. Тепер її рука вже пірнула Жанні під светр, знайшла груди, намагаючись пальцями намацати під блузкою сосок… Ще секунда, і вона вже розщібала ґудзики, прагнучи добратися до ліфчика. Міцний кавовий аромат захльостував кімнату могутніми пульсуючими хвилями…

— Ну йди ж до мене!.. — гаряче шепотіла Емма.

Жанна застигла на мить від жаху і здивування, а потім глянула їй прямо в очі, які були немов заволочені прозорою плівкою, схопилася на ноги, відштовхнула від себе Емму й кинулася в передпокій до свого одягу. Через секунду вона зрозуміла, що перекинула кавовий столик. У свідомості пійманим птахом билася єдина чітка думка: забратися з цього чортового будинку якомога швидше. І головне — подалі від його сексуально неврівноваженої господині.

Перші кілька секунд Жанна була впевнена, що Емма побіжить за нею. Але, на щастя, та залишилася сидіти на софі — розпатлана, із блискучими від похоті очима — вона мовчки спостерігала за нею через дверний проріз. Груди її часто здіймалися.

Жанна зібралася й швидко вибігла на вулицю.

7

— Вона мила, — сказала Емма, дивлячись у темну арку між книжковими шафами, коли за Жанною захлопнулися двері. — Ще й яка мила.

Той, Що В Мороці Жде, погоджувався, але був чимось занепокоєний… Чи зацікавлений?

— Може, ще передумає і повернеться?

У глибині арки, оббитої чорним оксамитом, Емма вловила… не рух, просто щось змінилося. Чи їй здалося? Такого раніше ніколи не було. Якийсь випадковий відблиск…

«Язнаюїї».