Симона Вілар - Щаслива суперниця

підсумку я виявилася перекинутою горілиць на ложі, а Хагон накинувся на мене, як зголоднілий вовк. Це повторювалося знову й знову, я ж думала тільки про те, що хочу помитися від голови до ніг і якнайшвидше поїхати. Мені насилу вдавалося зображати покірність.

Над ранок Хагон приніс мені чашу прохолодного сидру, і я спорожнила її залпом. Загорнений у простирадло єпископ глянув на мене байдуже.

— Одне з двох: ти або ненаситна, або холодна.

— А що краще?

— Краще? Кгм. Мабуть, немає нічого гіршого за холодну коханку.

Подумки я відразу вирішила, що ніколи більше не дозволю йому навіть наблизитися до себе. Однак посміхнулася.

— А як же всі ваші проповіді — про скромність, помірність і поміркованість?

— О! — він розсміявся. — Проповіді варто забути, якщо хочете зберегти коханця.

Ці слова змусили мене замислитися. Чи не цим був викликаний сум у очах Едгара, коли я вимагала припинити його безсоромні вигадки на ложі? І хіба не казав він, що я холодна? Мій чоловік завжди прагнув зробити з дружини коханку, а скінчилося тим, що коханку зробив дружиною.

Єпископ Хагон не затримував мене, та й мені він уже був нецікавий. Однак його слова не йшли в мене з думки.

І знаєте, як я вчинила? Переодяглася, сховала обличчя під вуаллю, подалася в один із міських борделів, покликала найзатребуванішу повію (Святі великомученики! І за це Едгар Армстронг відповість у пеклі!), добре заплатила й докладно розпитала, що вона робить, аби затягати чоловіків у ліжко.

Потім я повернулася, звеліла вимити себе, переодяглася в усе чисте й до кінця дня навіть не змогла доторкнутися до їжі — мене нудило з відрази. Однак я вже прийняла рішення й не збиралася зупинятись.

У Руан саме прибув граф Суррей, і я без вагань випробувала на цьому зануді придбані в борделі знання. Проковтнула зо два кубки мальвазії[29] та просто взяла його штурмом — так, як сходу беруть бастиди.[30] Суррей не відчув фальшу й до кінця ночі лежав у мене в ногах, повторюючи, яка я чудова, а потім почав благати мене вирушити з ним у Святу Землю.

Дурень! Я пішла роздратована.

Виявилося, що обдурювати чоловіків надзвичайно легко. Трішки поворухніть стегнами — і вони розпалюються, перестаньте сором’язливо прикриватися — й вони стають невситимими, вересніть кілька разів для годиться — і всякий вважатиме, що він цілком підкорив вас. Мене почало це тішити, і протягом наступних двох тижнів я тільки тим і займалася, що випробовувала ці маленькі хитрощі то на одному, то на іншому придворному. І жоден з них — жоден! — не викрив моєї нещирості.

А чи клюнув би Едгар на цей гачок? Поки що найбільшою здобиччю в сільці моєї вдаваної пристрасності виявився гордовитий і самовпевнений Валеран де Мелен, наймогутніший граф Нормандії. Його багато хто боявся, і навіть я, зізнаюся, часом побоювалась його. А виявилося, що і його можна приручити, як бичка, варто тільки застогнати під ним та обхопити міцніше ногами.

Граф Валеран був єдиним, хто не боявся гніву Генріха Боклерка через зв’язок зі мною. Але одного разу батько все-таки відправив у його замок сильний загін кіннотників із приписом негайно доставити мене до нього. Де Мелен не насмілився суперечити, й мене відвезли до короля, а звідтіля, після короткої та крижаної за тоном розмови, перевезли в жіночу обитель у Фекан.

Трапилося те, чого я завжди боялася: мене замкнули в монастирі. Але батько, ймовірно, ще не зрозумів, що мене вже ніщо не втримає, і за тиждень я втекла звідти й написала перед від’їздом королю, що вирушаю в Норфолк. Насправді ж я помчала в Брістоль, до брата Роберта. Уже він зуміє вмовити батька не бути зі мною жорстоким.

Дорогою я зупинилася в Лондоні, де мене привітно прийняв Стефан. Він був у чудовому настрої — можливо, тому, що користувався серед лондонців повагою та підтримкою. Серед його почту я зненацька виявила одного зі своїх колишніх лицарів-охоронців — Геривея Брітто. Наша зустріч була жвавою, і того ж вечора одна з фрейлін провела в мій покій смаглявого бретонця.

— Я ніколи й не мріяв про це, — пробурмотів Герівей, відкидаючись на подушки й переводячи подих. — Для нас ти була богинею, прекрасною і недосяжною. Але чому ти вибрала мене, а не Гуго? Адже він завжди був твоїм улюбленцем.

Гуго Бігод? Я й не згадувала про нього, давно втратила його з поля зору. Але Герівей Брітто повідав мені, куди запропастився найвірніший із моїх людей.

— Він подався у свої володіння в Саффолку. Це для всіх стало несподіванкою, адже після смерті старого сера Роджера Бігода ніхто не сумнівався, що саме Гуго отримає посаду стюарда двору. Але король чомусь відмовився від послуг нашого приятеля. І, схоже, що до цього вигнання доклав руку твій чоловік-сакс. Гуго, звичайно, завжди був розбійником, але позбавити його посади при дворі! Зараз Бігод сидить у себе в манорах, поводиться сумирно й навіть оженився на підібраній для нього королем дівці. Для нього зараз найважливіше знову повернути довіру короля. Але я ж бо його знаю, він ще знайде спосіб поквитатися з графом Норфолком!

Що ж, візьмемо до відома. Однак звістка про одруження Гуго змусила мене засмутитися. Незважаючи на веселий і вільний спосіб життя, мене дедалі більше опановувала нудьга, але при цьому нерви мої були натягнуті, як тятива. І зірватися мені нічого не варто було. Навколо велися нескінченні