Іван Петрович Котляревський - Енеїда

тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 – 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.

Приступна, добра, не спесива – порівняй у п'єсі «Наталка Полтавка»:

Ой, я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).

22.

Що ваші гречеські ковбаси! – йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.

Що ваш первак грушевий квас! – квас, на виготовлення якого йшли груші-дички.

Завійниця од неї вхопить – завійниця – гострий, пекучий біль у животі.

Що не доспиш петрівськой ночі – Петрівка – середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).

Те по собі я знаю сам – єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.

24.

Один був Турн, царьок нешпетний – нешпетний (пол.) – непоганий. У Вергілія Турн – цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн – небіж цариці Амати, дружини Латина.

26.

Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється – з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш – людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», – в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де – автора п'єси.

27.

І ждали тілько четверга – тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця – важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «…Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. – Харьков, 1914. – С. 193.).

29.

Капуста шаткована – на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.

М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих – бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:

Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст – для Рябка, мовляв.

Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів.

Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха – борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 499).

30.

Носатка – старовинна череп'яна посудина з ручкою і довгим носиком-жолобком. Щось подібне до нинішнього кофейника. Служила також мірою для рідини. Бували носатки місткістю до трьох відер і більше (на зразок античних амфор).

Що деякий і хвіст надув – тут у значенні: помер.

33.

Піярська граматка – найпоширеніша шкільна граматика латинської мови в Польщі другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Україні та Білорусії. Для цих регіонів друкувалася в Бердичеві при католицькому монастирі. Назва «піярська» походить від католицького чернечного ордену піарів, члени якого, крім звичайних для ченців обітниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусі. Орден мав свої школи як в Польщі, так і на зайнятих Польщею українських землях.

Полуставець – молитовник з місяцесловом, святці (календарний список християнських «святих» та свят на їхню честь), обов'язкова приналежність тогочасних шкіл. Назва походить від одного з типів старовинного письма – півуставу.

Октоїх (восьмигласник) – книга, в якій містилися церковні співи на весь тиждень, розписані на вісім голосів (лат. осtavа – вісім).

34.

Тройчатка – нагай на три кінці.

Субітки – в суботу звичайно школярі повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо відповідав, того карали різками. А то й всім підряд давали «пам'ятного». Жила традиція «суботнього дня» довго, мало не до кінця XIX ст.

У 33 – 34-й строфах кількома штрихами дано яскравий малюнок дяківської школи, яка протягом століть існувала на українських землях. Дяк – головна фігура в церковному богослужінні після священика. Таким він залишався і в школі. Читання було тісно пов'язане з церковним співом, що відбилося і в «Енеїді»: поряд з граматикою – октоїх. Уже в першій з точно датованих церковних книг – Остромировому євангелії 1057 р. зустрічаємо так звані «знаки возглашенія», які свідчать, що текст призначався для наспівного читання.

38.

Клечання – наламане та нарубане з дерев гілля з листям, яким на зелені свята прикрашають хату та двір.

Шпалери – були поширені на Україні уже в XVII ст. Становили собою килими з різних тканин, якими оббивали стіни житла. На шпалери часто наносили сюжетні чи пейзажні малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькі до нинішніх друковані паперові шпалери.

39.

Богомаз – іконописець і взагалі живописець, маляр. Слово в народі само по собі не мало негативного забарвлення. В «Салдацькому патреті» Григорія Квітки-Основ'яненка читаємо: «…А у тій слободі щонайлуччі богомази…» (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. – К., 1978. – Т. 1. –