Юрій Володимирович Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 1

class="p1">– Так, але це бидло зараз ним надзвичайно добре впорядковане. Повірте, зробити таку справу під силу далеко не кожному… До речі, ви маєте нові відомості про їхні пересування?

Потоцький зітхнув і допив до дна вино, одразу ж вказавши лакею на порожній кубок. Той миттєво наповнив його по вінця.

– Добре вино… – немов виправдовуючись, кинув він. Від Конєцпольського не заховалося почервоніле обличчя польного гетьмана і блиск у його очах. – Новин досить багато, навіть не знаю, з чого починати.

– Я просив би вас розповісти все, що вам відомо, так мені буде простіше зорієнтуватися у всіх змінах на театрі майбутніх подій. А потім, якщо ваша ласка, ми спільно вирішимо, які заходи і в якій послідовності слід провести, аби раз і назавжди викоренити гідру хлопського свавілля.

Потоцький махнув головою на знак згоди. Біля хвилини без цікавості розглядав гравюру, вивішену над каміном, на якій автор зобразив кориду на жовтому піску арени, під променями спекотного сонця Іспанії. Задумливо прицмокував губами, збираючись з думками. Конєцпольський мовчки мружив на нього очі і маленькими ковтками пив вино.

– Ну, те, що Павлюк виступив догори по Дніпру, вам, безперечно, відомо, – нарешті почав доповідь польний гетьман. – Dies nefastus[64] для Речі Посполитої, не мені вам пояснювати, що обставини несприятливі задля того, щоб вести війну всередині держави… З ним дев'ять тисяч випищиків, запорожців та іншої наволочі, яка не хоче визнавати своє положення під нашою мудрою владою. Мають вісім гармат. З тих, що захопили в Черкасах. І гармати досить великі, скажу я вам. Джерела, яким я звик довіряти, доповідають: гарматного пороху і куль у них вдосталь. Добре озброєні також рушницями, шаблями та списами. Коротко кажучи, це найбільш боєздатна частина бунтівників. Позавчора, тобто десятого грудня, я мав звістку, що армата лотрів підійшла вже до Чигирина, а полки, які йдуть за нею, бачили на околицях Млієва. Можу точно сказати, що з ними перебуває Павлюк. Цей непотріб вважає себе козацьким гетьманом, тож має за необхідне знаходитися при арматі. Піхотні полки, я вважаю, мають підтягтися з дня на день, з огляду на бездоріжжя. З Чигирина він має вирушити до Черкас, на з'єднання зі Скиданом. Цей банита скупчує сили під Мошнами.

– Великі сили? – звів очі Конєцпольський.

– Близько трьох тисяч. Я думаю, що після з'єднання вони планують вдарити на Білу Церкву. Павлюк знає про конфедерацію коронних військ, але про її успішне подолання йому невідомо.

– Яких вжито заходів?

– Мною нашим полкам віддано наказ форсованим маршем просуватися до села Сахнів Міст і починати переправу через Рось. Таким маневром ми виходимо на територію, підконтрольну бунтівникам, прискорюємо рух своїх хоругв і не даємо Павлюку надалі концентрувати сили. А сил тих досить багато – окрім Скидана, до Павлюка йде з Лівобережжя полковник Кизим. Ще дев'ятого грудня він стояв з чотирма тисячами поблизу Переяслава. З Полтавщини поспішає Остряниця, з Ніжинщини – Пиріг, з Лубенщини – Кукла і Скребець. Загалом їх більше двадцяти тисяч, але навіть ця цифра доволі відносна – багато хто з бунтівних отаманів не думає про з'єднання, боронить своє село, містечко або хутір. Є інші. Так з Остерщини прибув якийсь Коростель, а з ним комонний загін у півтори тисячі козаків. Ще кілька менших загонів розмістилися під Мошнами в селах Сахнів Міст, Білозеро… ще якихось, всіх не впам'ятаєш. На жаль, нами впущено час, коли їх можливо було знищити поодинці у степу… І ще. У лісах навкруги повно ребелії, яка взагалі не має уявлення про будь-яке керівництво, але я впевнений – пристане до Павлюка за яких-небудь день-два переходу. Щоправда, для коронного війська вони загрози не становлять. Ці хлопи озброєні косами та киями, голодні та босі.

– Голодні та босі… – невизначено промовив Конєцпольський. – 3 киями. Ці люди небезпечні, мій друже. Вони бачили кров своїх панів, коли громили їхні маєтки. Вони немов скажені пси… Що ж, я міркую, наші панцирні хоругви допоможуть їм переселитися до кращого світу, де їх не буде турбувати голод та інші незручності… Добре! – коронний гетьман пригладив вуса і поглянув на Потоцького. – Як пан зволив розташувати наші сили?

Потоцький знизав плечима:

– Зараз ще зарано говорити про якусь диспозицію, але можу вас запевнити, що вісім полків уже мною сформовано. З Білої Церкви ще напередодні прибула армата. Після Рокитної я їздив до Богуслава, тепер тут, під Корсунем, очікую звісток від Самуїла Лаща. Його з чотирма хоругвами маю намір відрядити на розвідини. Крім того, за моїм проханням підкоморій чернігівський пан Кисіль через свого слугу відправив бунтівникам листа, у якому прохає їх про домовини. Я вважаю, це їх дещо затримає. Очікуємо також пана Любо-мирського і молодого князя Ієремію Вишневецького. Точне число жовнірів під їхніми стягами мені невідоме, але можу сказати, що для нас вони досить сильна підтримка. Загалом можемо виставити п'ятнадцять тисяч добре вивченого і озброєного війська. Більша частина, звісно, кіннота. Піхотні частини я планую посилити реєстровими козаками, які ще залишилися вірними короні. Більшість їх пішла, звичайно, до Скидана, але все ж до двох тисяч зможемо набрати. Над ними старшим призначено мною Ілляша Караїмовича.

– Надзвичайно вдалий вибір, – схилив голову Конєцпольський.

– Атож. Цей схизматик ненавидить Павлюка і завжди був вірним нам.

– Угорська і німецька піхота де?

– У моєму таборі. Та, по правді кажучи, я не покладаю на них великих надій.

– Чому? Ландскнехти – чудова піхота. Та й молдавські драгуни не раз ставали нам у нагоді.

– Ними командують французькі офіцери. Ці люди розуміють лише дзвін золота у власних кишенях, а я після останніх подій у війську не маю чим їм заплатити.

– Про це можете не турбуватися. Я обіцяю в повному обсязі і вже дуже скоро вирішити питання про плату найманцям.

– Дякую, ваша милість.

– Не варто. Крім того, коли ландскнехти знатимуть, що у ворожому таборі на них очікує добра здобич, вони будуть вартими втричі по зрівнянню з пахолками Любомирського, Вишневецького і Кисіля.

– Навряд чи вони її багато знайдуть у таборі Павлюка. До того ж ця здобич має досить гострі зуби.

– Треба змусити їх думати, що знайдуть. А щодо зубів… Чим менше найманців переживуть битву, тим менше золотих залишать казну. Ви мене розумієте?

– Розумію. Можу завірити вашу ясновельможність, що ні драгуни, ані ландскнехти не будуть пасти задніх. Я подбаю, аби вони знаходилися там, де найгарячіше.

– Чудово. Ми з вами завжди діяли лише в інтересах Речі Посполитої, тож нехай Бог простить нам гріхи наші… І ще одне. Маю до вас одну конфіденційну розмову. Розмова, про