Автор невідомий - Народні казки - Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

нього одцурались і Смерть від його відцуралася.

Бідний чоловік і смерть

Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні:

— Візьму я дитину та й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостини.

Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завинуте. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати:

— Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку?

— Та чому й ні?

І похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти.

— Ой, кумо, не знаю, чим вас погостити.

— Ану ж, іди до сіней. Там і калачі, й відро вина.

Пішов чоловік до сіней, а там повно калачів. Такі білі, аж очі вбирають. А у відрі вино.

Заніс те все чоловік до хижі й гостяться. Як погостилися, каже кума:

— Чи знаєш, куме, хто я?

— Не знаю. Хто?

— Я — Смерть. Та я тебе покладу на середнього чоловіка. Оголоси, що ти добрий лікар. Набери у скляночки води, цвіту. І коли прийдеш до хворого чоловіка, будеш бачити мене: якщо буду стояти коло голови, кажи, що вже спізнилися лікувати, а якщо буду стояти кінець ніг, кажи, що ти його вилікуєш.

І чоловік прославився як добрий лікар. Запомігся, купив корови, воли, справив хлів, словом, став середнім ґаздою.

А тут прийшло, що він постарів, і вмирати б. Дітей поженив, повіддавав. Як розболівся, зробив собі на постелі колесо: коли приходить Смерть, він собою махне — і там, де голова була, стануть ноги, а там, де ноги — голова.

— Ей, куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш.

І Смерть засміялася:

— Та що, куме, ще хотів би жити?

— Хотів.

Мав він вісімдесят п'ять років. І Смерть дозволила йому дотягти до дев'яноста.

А за п'ять років з'явилася і стала коло голови. А він на колесі перекрутився.

— Ей, куме, круть не круть, мусиш умирати.

Тоді він витяг з люльки цибух.

— Ну, кумо, коли ти така мудра, то зайди у цибух.

Смерть зайшла. А чоловік заткав з обох кінців цибух стеблом і поклав на піч, на цівку.

І став жити. Живе десять років. У селі хвороби не було і народу намножилося. А через десять років чоловік почав просити на себе смерть. Якось він здогадався, що свою куму заткав у цибух і поклав на піч. Зняв цибух, розіткав — а Смерть вихопилася й закричала:

— Куме, бодай би ти жив доти, доки з тебе лиш кістки зостануться.

І втекла. І кожну ніч багато людей вмирало. А дід ходив доти, доки з нього лиш кістки зосталися й доки не розпався.

Казка про Кощея Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець

У одного царя був син по імені Іван-царевич. Ріс він не по днях, а по часах. На сьомий год він уже був настоящий богатир. Попросив у батька й матері благословення, попрощався, сів на доброго богатирського коня і поїхав. Їхав-їхав, заїхав ув одно царство, віддав свого коня на присмотр, а сам пішки пішов по городу погулять.

Іде і дивиться — що за чудо? Коло дерева прив'язаний чоловік, і кожний, хто проходить повз нього, бере лозину і б'є його. Іван-царевич підходить і питається:

— Що це за чоловік, чого він тут прив'язаний і за що ви його б'єте?

А люди отвічають:

— Це в нас такий закон: хто заборгував у казну і в строк не виплатив, то його так наказують.

Іван-царевич питає:

— А скільки заборгував?

— Десять тисяч рублів.

Івану-царевичу стало жалко того чоловіка, і він сказав:

— Одв'яжіть його, я заплачу за нього.

А люди його предупреждають:

— От ми забули тобі сказать: хто за нього заплатить гроші, у того Кощей Безсмертний жінку вкраде.

Іван-царевич подумав, подумав: «У мене жінки нема, що він у мене вкраде», витяг, заплатив гроші і пішов далі.

А той чоловік, як тільки його одв'язали, почав бігти і кричать:

— Стій, Іван-царевич, стій, Іван-царевич! За те, що ти мене викупив, я должен тобі одплатить.

— Чим же ти мені одплатиш?

А він отвічає:

— Я знаю, куди ти їдеш, ти без мене задуманого не зробиш. Ти їдеш шукать наречену, без мене ти її не знайдеш, а я поможу тобі. Дав ти за мене десять тисяч, то купи мені ще й коня, поїдем удвох.

Іван-царевич питає:

— А як же тебе звуть?

— Булат-молодець.

Купив Іван-царевич Булатові коня, сіли вони і поїхали.

А Булат-молодець знав, що в одного царя єсть дочка красавиця і замкнена вона у високій башті на сім замків і на землю зовсім не сходе.

А Булат-молодець, як-то раніше була розрив-трава (чудодійна), мав ту траву і пішов до царівни попереду, переговорив із царівною, чи бажає вона піти за Івана-царевича, а потім вернувся, узяв траву, усі замки одімкнув, царівну украв, сіли на коні і почали тікать. Тікали, поки стала ніч.

На ніч стали оддихать. Булат-молодець і говорить:

— Я ляжу оддихну до півночі, а з півночі ти ляжеш оддихать, а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця і плаче. Булат-молодець схвативсь:

— Що таке?

— Нема нареченої. Я задрімав, а Кощей Безсмертний прийшов і її вкрав.

— Я говорив, стережи зорко. Це нічия робота, як Кощея Безсмертного. Вернімось назад шукати його.

Сіли на коні Іван-царевич і Булат-молодець і поїхали обратно, їхали-їхали, дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Питається Іван-царевич Булата-молодця:

— Чия це худоба?

Булат-молодець отвічає:

— Це худоба Кощея Безсмертного.

А Булат-молодець усе знав: у тому табуні була одна коза, котру царівна доїла і її молоком умивалась.

Взяли Іван-царевич і Булат-молодець убили Кощеєвих пастухів, оділись у їхню одежу і погнали худобу до Кощея Безсмертного. Тільки пригнали, вискочила царівнина служанка, здоїла козу і понесла молоко царівні умиваться. Коли служанка доїла козу, Булат-молодець узяв і укинув у дійницю перстень, який подарувала Івану-царевичу царівна.

Приносить та служанка молоко і говорить царівні:

— Щось наші пастухи вже сьогодні веселі, стали зо мною шуткувать і вкинули в молоко перстень.

Царівна наче догадалась і закричала:

— Дай сюди молоко, я сама проціджу!

Процідила, як глянула, а то перстень той, що вона подарила Івану-царевичу.

— Біжи, — сказала вона служниці,— і поклич їх сюди!

«Пастухи» прийшли, царівна їх узнала і стала питать:

— Як ви сюди забрели?

— Тебе шукали, як бачиш,