Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Гаразд. – зітхнув Адам.

–І ще, є кілька пропозицій, сценарії відправив тобі на пошту.

–Гаразд. Подивлюсь, дякую.

–Все добре? Ти якийсь сумний.

–Та ні, все добре, я просто трохи втомився.

–Що ж, добре. Завтра ввечері на пиво і у шутер поганяємо?

–Так, звісно.

–Добре, бувай.

–Дякую, бувай.

Він зітхнув, піднявши очі, щоб подивитись де там бігає Брандо, песик саме гриз палицю, тож Адам відкрив пошту і прогорнув три сценарії.

–«Бійся мого кохання».– він скривився.– Принц-вигнанець… –читав вголос він.– Порятунок чарівниці у полоні узурпатора, що вкрав його корону...» Це чергове роментезі? Господи, сподіваюсь вони не ліпитимуть мені силіконові вуха? Той чортів клей хріна відмиєш!

Він похитав головою, гортаючи далі.

–«Кохання за домовленістю». – тут мабуть волею випадку мене з кимось одружать і в процесі я маю закохатись у свою дружину?– примруживши очі замислився він, тоді проглянув очима сценарій і розреготався. В яблучко! Він за ці роки вже навчився розгадувати сюжет низькопробного сценарію за назвою твору.

–«Моя маленька забіяка», о, а тут мабуть буде якась бунтарка на мотоциклі в шкіряній куртці і з пірсингом у носі. Вся така саркастична, самовпевнена, але з глибокою раною в душі чи проблемами з батьком.– він раптом спинився, це здалось йому страшенно знайомим, на думку одразу спала та дівчина у вишневій куртці, що спитала чи не, як там вона сказала? Чи не «дрифтанув» він бува лицем об асфальт? Так, здається. А що, якби вона була акторкою, було б цікаво зіграти з нею на одному майданчику. У тієї дівчини відчувався характер, був яскравий типаж, харизма… Адам нахмурився, з якого це дива він думав про незнайому йому жінку? Він потрусив головою і покликав Брандо, дістаючи пакетик із кишені. Причепивши карабін із повідцем до шлеї, Адам тримав Брандо поруч і тим часом прибирав сліди вечірніх «злочинів» свого кумедного собаки.

Він повернувся додому, вечеря вже чекала на столі у вітальні у мерехтливому світлі свічок, що відкидали тіні на стіни скромної кімнати з невеликим диваном і двома м’якими кріслами.

–Як смачно пахне!

–Не заходь поки до спальні!– крикнула дівчина і Адам криво всміхаючись підкрався і зазирнув у шпарину. Його дівчина саме крутилась біля дзеркала у спробі застебнути атласну сукню глибокого винного відтінку.

Він забіг у середину і швидко поцілував її у спину, перехопивши застібку.

–Ну, я ж просила зачекати!

–А я не стримався.– всміхнувся він легко застебнувши сукню, а тоді повернув дівчину до себе і поцілував її, осипаючи цілунками її щоки і шию. Вона засміялась, бо боялась лоскоту і легенько вперлась руками в його груди.

–Ходімо, поїмо.

Адам всміхнувся і пішов разом з нею до вітальні, де вони повечеряли. Вона надавала сенсу його існуванню і за це він безмежно кохав її. Бо як би його не дратували шаблонні наштамповані сотнями прохідних сценаристів ролі, саме те, що вона чекала на нього вдома – надавало його життю сенс.

Наступного ранку, одразу після знімань, він мав зустрітись із друзями, його кохана чекала на нього біля павільйону, щоб вони разом пішли до улюбленого бару. Помітивши дівчину у незмінній вишневій куртці, що взагалі не пасувала до жаркої погоди Лос-Анджелесу, Адам зітхнув. Ну, чого їй треба?

–Хмаринко?– покликала вона.–Нам треба поговорити.

–Хто це така?– невдоволено хмикнула його дівчина.

–Гадки не маю.– потер лоба Адам.– Вчора причепилась після зйомок. Мабуть якась журналістка, або хейтерка. Чи просто міська божевільна, я не знаю.

–Йди до хлопців. – скомандувала вона.– Я її затримаю.

–Я б не хотів, щоб ти нервувала.– погладивши її плечі, сказав Адам.

–Жодних нервів, просто вріжу по зубах і все по тому.– всміхнулась вона.

–Будь ласка без агресії, хтозна, що в неї в кишені.– подумав він, згадавши про лопату.

–Та байдуже.–фиркнула вона.– В моїй – кулак.

–Моя забіяка.– всміхнувся він, потягнувшись до неї.

Вона всміхнулась, поцілувавши її Адам рушив вперед, пройшовши повз дівчину.

–Агов! Я не стирчатиму тут ще один день, йди сюди, Кларку, або я тобі вмажу!– крокувала до нього дівчина.

–Вітаю.– перестріла її дівчина Адама.– Я – Кортні.

–О…Здоров. – нахмурилась вона.– Скарлет.

–Ти така тендітна, Скарлет.– блиснула очима вона.

Все у погляді Кортні нагадувало погрозу. Ніби якщо дівчина здалась їй тендітною, то її легко зламати. Скарлет схилила голову вправо, криво всміхнулась і кинула виразний погляд на Кортні, яка після цього раптом вдавилась власною слиною, почавши кашляти.

–Ти, що якась відьма?– хрипло спитала вона.

–Ні, просто не терплю вимахувань інших людей.– здійнявши брову, відповіла Скарлет.

–Бо хочеш одноосібно вимахуватись?