Salamander - Темні нащадки, Salamander

Ранкове сонце ніжно проникало крізь напівпрозорі фіранки, заповнюючи кімнату м'яким золотавим світлом. Аурелія прокинулася, відчуваючи теплоту обіймів Лукаса. Її голова лежала на його плечі, а його сильна рука легко охоплювала її стан, створюючи відчуття захищеності та спокою. Вона повільно відкрила очі, дозволяючи собі кілька секунд, щоб звикнути до нового дня. Її погляд зупинився на обличчі Лукаса – такому спокійному і безтурботному. Його дихання було рівним, а легка усмішка ніби застигла на його губах навіть уві сні.

Аурелія не могла стримати посмішку. Її серце наповнювалося теплом і вдячністю за цей момент. Вона обережно торкнулася його руки, не бажаючи порушувати цей ранковий затишок. Їй подобалося спостерігати за ним у такі миті, коли він здавався таким беззахисним і щирим. Її пальці ледь помітно ковзнули по його руці, відчуваючи кожну лінію, кожен вигин його шкіри. Це був момент, який вона хотіла зберегти в пам'яті назавжди.

Через кілька хвилин Аурелія відчула, як її думки почали блукати. Чи варто їй піднятися і почати день? Чи, можливо, залишитися тут ще трохи, насолоджуючись цією тишею? Вона вирішила залишитися. Її погляд ковзнув до вікна, за яким виднілося чисте блакитне небо, а сонячне проміння грало на стінах кімнати. Усе навколо дихало спокоєм і гармонією.

Аурелія знову повернулася до Лукаса, її пальці вже нерухомо лежали на його руці. Вона зосередилася на його диханні, яке здавалося ритмом самого життя. Її власне дихання стало повільним і глибоким, ніби підлаштовуючись під нього. У цій миті не було нічого зайвого – лише вони двоє, ранкове світло і відчуття повного спокою.

Двері безшумно відчинилися, і в кімнату плавно увійшла Кора з підносом у руках. На ньому красувалася апетитна їжа: соковиті фрукти — яскраво-червоні яблука, стиглі груші та виноград, що блищав, мов коштовності. Поруч лежали шматочки свіжоспеченого хліба з теплим ароматом і різноманітні сири, розкладені, наче для дегустації. Завершували композицію дві чашки ароматного чаю, з яких піднімалася легка пара, наповнюючи кімнату трав'яним запахом.

- Сніданок, - сказала Кора, ставлячи піднос на стіл. - Чи треба ще щось?

Аурелія кивнула, обережно нахилилася до Лукаса, ніжно торкнулася його плеча, а потім м'яко поцілувала в щоку, шепочучи: 

- Лукасе, прокидайся.

Лукас поворухнувся, повільно розплющив очі, ніби намагаючись зрозуміти, де він знаходиться. Його погляд зустрів теплу усмішку Аурелії.

- Добрий ранок, - промовив Лукас, злегка усміхаючись. - Чи є шанс, що сніданок на нас чекає?

- Чудова новина для тебе, - відповіла Аурелія, посміхаючись. - Кора принесла сніданок.

Вони сіли разом за стіл, і Кора тихо вийшла з кімнати, залишаючи їх на самоті. Аурелія обережно відламала шматочок хліба, занурювала його в джем і насолоджувалася смаком. Лукас, посміхаючись, налив їй ще трохи чаю, а потім взяв яблуко, розрізав його навпіл і простягнув одну частину їй. Вони неквапливо розмовляли, сміялися над дрібницями та обмінювалися теплими поглядами.

- Ти готовий до тренувань? - запитала вона, коли вони завершили сніданок.

Лукас подивився на неї, його очі знову наповнилися рішучістю.

- Думаю, що так. Я готовий.

Вони вийшли з кімнати, крокуючи коридором, який був освітлений м'яким ранковим світлом. Їхні кроки відлунювали по кам'яній підлозі, створюючи ритмічний звук, що розчинявся у тиші. Повітря було прохолодним, і легкий шурхіт тканини їхнього одягу додавав руху особливого спокою. Вони йшли мовчки, зосереджені на майбутньому тренуванні, обмінюючись лише короткими поглядами. Коли вони проходили повз високі вікна, сонячні промені грали на їхніх обличчях, додаючи тепла до холодного простору. Їхній шлях вів до величезних дверей тренувальної кімнати, які здавалися ще більш вражаючими у світлі ранку. 

Коли вони підійшли до дверей, Лукас впевнено поклав руку на важку металеву ручку і відчинив їх. Двері повільно розчинилися, скриплячи, і перед ними відкрився простір тренувальної кімнати. Тренувальна кімната була величезною, із високими стелями, вкритими дерев'яними балками. Сонячне світло проникало крізь вузькі вікна, кидаючи золоті промені на глянцеву підлогу і стіни, обвішані зброєю. Тут усе було створено для підготовки до битви - від манекенів для ударів до полиць із мечами, кинджалами і луками. У повітрі відчувався запах металу і дерева.

Даріус і Каель стояли в центрі кімнати, вже захоплені тренувальним двобоєм. Даріус був одягнений у темні штани та білу сорочку, а Каель - з оголеним торсом, рельєф якого блищав у променях сонячного світла. У руках Даріуса був довгий меч, а у Каеля - пара коротких клинків. Їхні рухи були швидкими і точними, і з кожним ударом між ними розгорався все більший азарт.

- Ну ж бо, брате! Покажи, чого варта твоя нова тактика! - глузливо кинув Даріус, виконуючи різкий випад мечем.

Каель ухилився, зробив оберт і відповів двома ударами, які Даріус ледве зміг парирувати.

- Тобі б варто було думати, перш ніж атакувати, - відповів Каель із посмішкою, обертаючи один із клинків у руці.

Аурелія кинула швидкий погляд на Лукаса, який стояв поруч із схрещеними на грудях руками, і, здавалося, не збирався втручатися. Вона рішуче підійшла до полиці, де акуратно лежали різноманітні мечі. Її рухи були впевненими, але плавними, ніби вона вже не раз це робила. Пальці пробіглися по руків'ях, поки вона не обрала меч із тонким, витонченим лезом, яке виглядало легким, але водночас міцним. Руків'я було прикрашене простим, але елегантним візерунком, що нагадував хвилі. Вона впевнено витягнула його з полиці, відчуваючи, як він ідеально лежить у її руці. Її погляд затримався на лезі, яке блищало під світлом. 

Лукас спершу лише спостерігав, але, помітивши її намір, тихо зітхнув і впевнено рушив до полиці. Його рухи залишалися плавними, а погляд уважно вивчав предмети. Зрештою, він спокійно та обдумано обрав меч.

- Готовий? - запитала вона Лукаса, передаючи йому один із мечів.

- Я готовий завжди, але попереджаю: не очікуй, що я буду щадити тебе, - сказав Лукас, приймаючи зброю.