Salamander - Темні нащадки, Salamander

Вона поглянула на нього з певною гіркотою в очах, але також і з подякою.

— Я рада, що ти зміг адаптуватися, Лукас, — сказала вона тихо. — Але це все змінює не тільки тебе, а й все навколо нас. Це вже не просто моя реальність, це наша нова реальність.

Лукас коротко кивнув.

— Я розумію. І я готовий бути частиною цього.

Вони обидва стояли мовчки, але цього разу тиша була не напруженою, а розуміючою. Вона відчула підтримку і надію в його словах.

Аурелія повернулася до дверей.

— Кора! — покликала вона.

Через кілька хвилин двері відчинилися, і Кора з'явилася в кімнаті з доброзичливою усмішкою.

— Що вам принести, пані? — запитала вона.

Аурелія злегка посміхнулася.

— Щось на вечерю. Нам потрібно трохи відпочити після всього, що сталося.

— Зрозуміло, пані, — сказала Кора і вийшла, щоб підготувати їжу.

Вона повернулася через кілька хвилин з підносом, на якому лежали різноманітні страви. Вони сіли за стіл, і тиша розпалася на легкі розмови.

— Ти багато переживала останнім часом, — сказав Лукас, відкушуючи шматок хліба. — Але ти виглядаєш добре, Ауреліє. Мабуть, усе це теж потребує часу для відновлення.

— Так, — зітхнула вона. — Час — це те, що зараз необхідно всім нам. І для тебе, і для мене, і для всіх нас.

Лукас підняв погляд і, відкусивши шматок, вигукнув:

— Ауреліє, знаєш, чого мені не вистачає в цьому світі?

— Чого? — запитала вона, трохи здивована таким питанням.

— Телевізора, — сказав Лукас, усміхаючись, немов це була найбільша проблема всього цього часу.

Аурелія замислилася на мить, потім засміялася. Вона й не подумала, що він буде скучати за чимось таким простим, але одночасно зрозуміла, що навіть у найбільш складних обставинах інколи хочеться просто відпочити від всього.

— Ти серйозно? Телевізор? — запитала вона, все ще сміючись. — Але як ти уявляєш собі телевізор у такому світі, де магія заміняє всі інші технології?

Лукас подивився на неї, піднявши одну брову.

— Ну, я ж говорю — мені просто інколи хочеться подивитись якусь дурну комедію або спортивний матч, — посміхнувся він, наче цей «телевізор» був його старою звичкою, яку неможливо було відпустити. — Та й взагалі, чим більше вивчаю цей світ, тим більше розумію, як він змінився від того, що я знав.

Аурелія подумала про це і кивнула.

— Я можу уявити, що це важко... жити в світі, де все настільки інше.

— Так, і звикати до цього теж непросто. Але нічого, я звикну. Здається, мені навіть починає подобатись магія... особливо твоя. — Він підморгнув їй, але вона помітила, що його погляд був серйозним, коли він додав: — І що ти тепер будеш робити як королева?

Аурелія задумалась, потім поклала ложку на тарілку і поглянула на нього.

— Я буду вчитися, Лукас. І триматимуся, бо іншого вибору в мене немає.

— Я з тобою, — сказав він. — Що б не сталося.

Кора тихо ввійшла в кімнату, забрала порожні тарілки і чашки, усміхнувшись Аурелії та Лукасу, після чого вийшла, залишивши їх на самоті.

Аурелія подивилася на ліжко і, відчуваючи втому, зручно влаштувалася на ньому, оперлась головою на подушки. Вона вже відчула, як всі стреси і нерви цього дня потихеньку відступають.

Лукас стояв поруч, трохи нерішуче дивлячись на неї.

— Можна я ляжу? — спитав він тихо, ніби не хотів порушити тишу цього моменту.

Аурелія поглянула на нього і посміхнулася, кивнувши.

— Так, звісно, — відповіла вона, хоча в голосі відчувалася якась невимушена теплота.

Лукас обережно ліг поруч з нею, обережно обійняв її, притискаючи до себе. Вона відчула, як його руки ніжно оточують її, і в ту ж мить все навколо здавалося м'яким і затишним. Їхні дихання синхронізувались, і на мить все інше зникло.

Аурелія злегка закрила очі, віддаючись цьому спокою, і слухала, як серце Лукаса б'ється поруч з її власним. Тихо, м'яко. Вона відчула, як він щось тихо прошепотів їй на вухо, але слова не долетіли до неї, бо вона вже занурювалася у приємну легкість від цього спокою.

— Добре, що ти тут, Лукас, — прошептала вона, і ці слова були більше для себе, ніж для нього.

Лукас відповів ще м'якше:

— Завжди буду поруч, Ауреліє.

Лукас подивився в очі Аурелії, ніби шукаючи в них підтвердження того, що це саме той момент. Його погляд був наповнений пристрастю і рішучістю, яку він більше не міг стримувати. Він ніжно, але рішуче, притягнув її до себе, і їхні губи зустрілися в пристрасному поцілунку. Спочатку поцілунок був повільним, обережним, ніби вони перевіряли межі один одного. Але з кожним моментом він ставав все глибшим і сильнішим, як хвиля, що накриває берег.

Аурелія відповіла на його поцілунок, забуваючи про все, що сталося раніше. Вона дозволила собі віддатися цій миті, відчуваючи, як з кожним диханням її тіло тягнеться до нього. Його руки обвивали її все міцніше, і вона відчувала, як його тепло проникає в кожну клітину її тіла.

Час ніби зупинився, і вони злилися в єдине ціле, віддаючись своїм почуттям. Ніч навколо залишалась безшумною свідком їхнього єднання, і тільки місяць освітлював їхні силуети.