Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Мої оченята округлюються ледь не до найбільшого шару у світі від здивування, що ця людина зараз так близько біля мене.

«...Ты это мне назло, ти это всё для нас...»

Богдан нарешті відповів:

— Спогади нахлинули. Захотілося станцювати з тобою останній танець. — хлопець посміхнувся, поставивши вираженням обличчя наголос на назву пісні у колонці, під яку ми зараз танцюємо.

«...Закончилось дыхание глубоко под рёбрами...»

Я не довго думаючи відповіла:

— Ми вже танцювали з тобою останній танець.

«...Бывшие любимые больше не влюбленные...»

— Щось я такого не пригадую. Проте, неважливо. Хочу, щоб останній танець був зараз.

«...Ты — это пару слов, я — это пару фраз...»

— Боюсь, це танець початку, ми ж виходить, через нього заново заговорили.

«...Я это всё назло, я это всё для нас...»

— Це не означає, що ми не перестанемо розмовляти після.

«...Но вряд ли с тобою мы что-то построим...»

— Не смішно. Навіщо тоді взагалі зайшов?

«...Вся эта любовь не про нас...»

— Випадково побачив тебе.

«...Давай станцуем последний танец...»

— Я тобі не дівчинка на один танець.

«...Он будет медленный медленный...»

Богдан розсміявся:

— Так кумедно сказала.

«...Ты выдыхаешь, я выдыхаю...»

— А що тут кумедного? Для когось іншого я можу бути на один танець, а для тебе — ні. Для тебе тільки на вічний.

«...Последний танец, последний дым...»

— Ого. Ну дякую.

«...Ты выдыхаешь, я выдыхаю...»

— Ага. Прошу. — я відвела погляд.

«...Последний танец, последний дым...»

— А з чого так раптом тільки для мене? Любиш мене досихпір?

«...Наверное ты просто дурочка.»

Пісня закінчилися і мій голос також більше не звучав. Руки відпустили партнера, а ноги  крокували швидкою ходьбою до ванної кімнати. Що тільки не кричали мої думки... Вони взагалі ледве розуміли, що Богдан існує не тільки в моїх мріях.

— Це все схоже на одну велику галюцинацію, адже це нормально, я так багато думаю, чому я не можу одного прекрасного дня поспілкуватися з ним, ніби-то, у реальності? — вмиваючи обличчя, я дивилася у зеркало і говорила у голос, — Та кого ти обманюєш? Це був дійсно він. Він з тобою говорив. Він з тобою танцював. Він торкався твоєї руки, талії. Сьогоднішнього вечора цей хлопець торкнувся твоєї душі...

Наближалася вечеря. Смажена картопелька, апельсиновий сочок, який я зараз хотіла більше, ніж своє улюблене пиво і компанія всіх зібраних учнів.

Величезний стіл не мав жодного вільного місця, а всі тільки й переглядалися один з одним, адже дехто ще навіть не знайомий із людиною навпроти. Наші очі з Богданом тільки й пересікались де не де, за розмовами кураторки та учнів. Хлопець час від часу щось говорив, але як тільки я чула його тихий голос, мене кидало в жар мовчання.

Третя ночі була дуже болючою для мене. Мені хотілося пройтися, але на вулицю в такий час наврядчи уже випустять, двері ж закриті ключем, а він у Мальвіни Михайлівни. Тому я сіла біля каміну, накрившись пледом і закурила, відкривши вікно напроти.

У вітальні зараз було максимально пусто, кожна краплинка спала без задніх ніг. Та різкий дзвінок телефону Богдана розбудив людей, що знаходилися поблизу. Я, яка теж почула цю мелодію, хотіла зробити ще тягу і викинути сигарету, але наступне мовчання, довжиною у хвилину, відмовило мене це робити. Я дістала із карману навушники і включила ту ж саму пісню, під яку ми з ним сьогодні танцювали...

Мої очі виблискували у своєму відзеркаленні вогонь, що чітко малював картину в каміні — наш танець. Сигарета вже летіла в камін доживати свої останні дні, як мене різко закололо серце. Схопившись за нього, я вже хотіла падати назад, як чиїсь мужні руки мене схопили.

— Чого тут сидиш? — Анто переконавшись, що зі мною все добре, запитав.

— Не спиться.

— Піду принесу сок, пива ж немає.

— Взагалі-то є.

— Де!? — від здивування, очі хлопця ледь не вилізли на лоб.

— У мене в сумці.

— У тебе в сумці пиво, а ти сидиш в третій ночі біля каміна і його не п'єш. Не схоже на тебе.

— Забула щось про нього. Можеш піти принести, вип'ємо.

— Добре зараз буду. — хлопець счез за кутом.

За секунди, мабуть, три, по моїх плечах пройшлись насильно чиїсь пальчики.

— Щось ти швидко. Ти що Термінатор? — засміялася я, повільно розплющуючи очі.

— Ні, я причина твоїх задумливих нічних посиділок.