Артеліна Грудень - Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень

Звісно, Антон чекав на мене біля виходу з туалету.

- Хочеш проведу екскурсію баром? Покажу віп-кімнати?

Хлопець спіймав мою руку і почав гладити її.

- А як же бар?

- Мене вже підміняють.

- А моя подруга?

- Її розважає якийсь хлопець.

Я насупилася. Розвіятися Кріс не заважало, але неприємності нам не потрібні.

- Хто?

- Не знаю, але має пристойний вигляд і говорив він із нею ввічливо, з усмішкою. Вона, до речі, з ним теж спілкується з ентузіазмом і явно не відчуває роздратування. Хочеш, визирни - подивися.

Я обережно, наче шпигун на завданні, визирнула з-за рогу і побачила, як моя Кріс усміхається хлопцеві. Її очі світилися сміхом, як раніше.

Я відступила в тінь:

- Давай екскурсію, але якщо надумаєш розпускати руки - переламаю пальці. Важко тобі буде коктейлі потім змішувати.

Антон розсміявся і галантно подав мені лікоть. Хлопець виявився справжнім джентльменом, а ще приємним співрозмовником. Виявилося, що робота барменом - це хобі та додатковий заробіток, поки їхній із другом стартап не рвоне вгору. Антон розповідав про свій проєкт натхненно і мені було приємно його слухати. Відразу видно - людина горить ідеєю і вірить у перемогу.

- Ось бачиш, а ти боялася, - підчепив мене хлопець. - Ні твоя честь, ні твоя подруга не постраждали.

Я подивилася на Кріс і брюнета біля барної стійки, як вони спілкувалися між собою і зрозуміла, що буду третьою зайвою. Тому зайняла один зі столиків. Я випила ще один коктейль і відчула, що мене починає вести. Погана справа - мені час додому. Але як же Кріс?

Заважати їй не хотілося, тому я покликала Антона і залишила йому свій номер телефону:

- Якщо раптом щось трапиться з моєю подругою, набереш, добре?

- Я нагляну за нею. Але якщо я хоч трохи розбираюся в людях, то, повір мені, вони знайшли одне одного.

Я скептично поставилася до почутого, але тривоги за Кріс не відчувала.

Будинок зустрів мене порожнечею і холодним ліжком. Здається, мені час звикати до цього.
Еліна
Букет троянд був величезним, раза втричі більшим, ніж ті, що раніше приносив Костя. Не зрозуміло правда, навіщо він скористався послугами кур'єра.
Я притягнула квіти до обличчя і вдихнула тонкий ніжний аромат. Посмішку сховати не вдалося, та й до чого? Квіти - це приємно, і Костя намагався зробити мені приємне.
- Спасибі тобі, вони чудові. 
Чоловік чомусь хмурився і невдоволено дивився на троянди.
- Може, пообідаємо сьогодні?
Я вирішила зробити крок на зустріч, поговорити відверто. Хоча б спробувати...
Бос зробив кілька кроків до мене, але потягнувся не до моїх губ чи плечей, а за запискою в букеті. А я її й не помітила одразу. 
Думала Костя мені її подасть, але він швидко пробіг по ній поглядом і процідив крізь зубу:
- Думаю, це запрошення краще адресувати іншому чоловікові. Антону.
Тепер настав мій час хмуритися. Я взяла записку і прочитала кілька слів:
«Найчудовішій дівчині, з надією на швидку зустріч. Антон»
- Це не те, що ти думаєш, - спробувала порозумітися я, але у відповідь почула лише коротке:
- Давай працювати.