Arachne - Танець МечІв , Arachne

Айко кивнула, її очі світилися радістю та цікавістю.

— Мені завжди було цікаво почути про вас, духи стародавніх мечів. Я захоплююся тим, що ви зробили для світу, — тихо промовила вона, її голос був м'яким, наче шепіт листя. — Я сподіваюся, що зможу навчитися у вас стійкості та силі, яку ви здобули на своєму шляху.

Фудзісане, відчувши її щирість, усміхнувся, відповідаючи їй теплим поглядом:

- Айко, ми також сподіваємося дізнатися щось від вас. Адже ви — володарка часу, маєте знання, яким не володіє жодна людина. Ми вдячні вам за цю зустріч.

Айко злегка нахилила голову, її рум'янець став ще помітнішим, але вона щиро посміхнулася, відчуваючи, що юнаки справді готові прийняти її до своїх лав.

Мудрець, спостерігаючи за їх обміном, з доброю посмішкою сказав:

— Айко буде вашою супутницею, і коли вам знадобиться допомога, вона зможе підтримати вас на шляху. Її зв'язок з часом і знання стародавніх шляхів будуть корисні вам, як і ваша мудрість буде їй корисна. Нехай ваша дружба зміцнить світ, який ви здобули.

Юнаки та Айко переглянулися, розуміючи, що тепер їхня доля пов'язана. Цієї миті кожен з них відчув, що отримав щось більше, ніж союзника — справжнього друга, з яким можна розділити свої мрії та силу.

Коли юнаки піднялися, Мудрець з легкою усмішкою кивнув, відпускаючи їх на дорогу, що простягається крізь віки. Тепер вони не просто мечі, а люди, в яких відбито дух давніх мечів, наділених мудрістю та благородством, дарованих ним великими господарями минулого.

Айко з сяючою посмішкою жестом запросила їх слідувати за нею. Її голос був мелодійним, як струмок, і в ньому звучала радість, змішана з легким хвилюванням.

— Ходімо, — сказала вона, її очі блищали від нетерпіння. — Я покажу вам новий світ! Той, який вам належить пізнати та захистити.

Юнаки обмінялися короткими поглядами, відчуваючи водночас хвилювання та передчуття. Скільки століть минуло з того часу, як вони покинули цей час? І що на них чекає тепер, у цьому світі, який, можливо, змінився до невпізнання? Але кожен їхній сумнів тьмянів перед теплотою та ентузіазмом Айко.

Вони пішли за нею через сад святилища, занурений у легкий туман. Пелюстки сакури повільно падали на їхній шлях, немов природа сама освітлювала дорогу новими фарбами. Айко вела їх стежкою, відводячи вглиб саду, який ставав все яскравішим, відкриваючи перед ними нові місця, де вони ще ніколи не бували.

Пройшовши через бар'єр, першою їхньою зупинкою став невеликий храм, збудований нещодавно, як пояснила Айко, на честь тих, хто завжди захищав світ та підтримував баланс. Його стіни були прикрашені різьбленням і малюнками стародавніх самураїв, воїни яких, здавалося, дивилися на них із віків. Юнаки зупинилися перед храмом, відчуваючи дивну теплоту та гордість.

Дзуйхо, оглядаючи зображення, посміхнувся:

— Здається, час тут зберіг навіть те, про що ми й не підозрювали. Ми стали частиною світу, його історії.

Айко, помітивши його слова, додала з повагою до голосу:

— Так, люди передавали з покоління в покоління пам'ять, хто захищав світ. І ваші подвиги залишилися не забутими. Ваші імена стали легендою, але тепер ви знову тут, щоб захищати світ у цьому новому часі.

Далі Айко привела їх до схилу гори, звідки відкривався краєвид на тихе село. М'які промені сонця освітлювали дахи будинків, і життя в селі текло розмірено - люди працювали на полях, діти грали, а димок від вогню піднімався над будинками, наповнюючи повітря запахом свіжого хліба та трав.

Фудзісане, дивлячись на цю мирну картину, відчув легке полегшення.

— Цей світ… — промовив він, не відриваючи погляду від села. — Ми захищали його, і бачити його таким, як дихання свіжого повітря. Це те, за що ми виборювали.

Айко, стоячи поряд, відповіла з теплотою:

— Так, це те, заради чого ви тепер живете. Світ потрібен мир і підтримка таких, як ви. Тепер, коли ви в людській подобі, ви можете пізнати його радості і стати його частиною.

Масамуне, стоячи поряд з Айко, відчув щось незвичайне у її словах і в м'якості її погляду. Її присутність приносила спокій, і він усвідомив, що тепер вони мають не тільки місію, а й ті, з ким її можна розділити.

Айко повела їх далі на околицю лісу, де починалися землі, повністю змінені часом. Вдалині виднілися нові будівлі, дороги, яких раніше не було. Місця, що колись були горами та полями, тепер стали невеликими селищами та торговими центрами, де люди збиралися, обмінювалися товарами та розмовляли. Вітер, як і раніше, приносив із собою запах квітучих дерев, але в ньому було щось нове — аромат сучасного життя, змішаний із давниною.

Інугамі Куроші, помітивши ці зміни, тихо сказав:

— Здається, цей світ живе, дихає та змінюється. А нам належить стати частиною його, навіть якщо він так відрізняється від минулого.

Айко кивнула, її погляд був сповнений гордості за тих, хто стояв поряд з нею.

— Цей світ ніколи не буває абсолютно однаковим. І ваше завдання — охороняти його спокій, навіть якщо він змінюватиметься. Я вірю, що кожен із вас знайде в ньому те, що шукав — спокій, гармонію та радість.

Незабаром вони зупинилися біля озера, оточеного квітучими сакурами. Вода була кришталево чистою і відбивала небо, наче дзеркало, даючи відчуття, що вони дивляться на світ з висоти. Айко обернулася до них, її очі сяяли радістю.

— Це ваш новий світ, — лагідно сказала вона. — Тепер ви його частина. У ньому будуть труднощі і радості, і ви маєте багато випробувати, але тепер ви живете серед людей, і у вас є час, щоб пізнати їхнє життя і залишити свій слід.

Юнаки дивилися на світ довкола, відчуваючи, що кожна деталь, кожне місце запрошує їх стати його частиною. На їхніх обличчях була усмішка, і кожен з них розумів, що їхнє нове життя тільки починається.

Масамуне, повернувшись до Айко, подякував їй за те, що вона показала їм світ, який тепер вони захищатимуть.

- Дякую, Айко. Цей світ, можливо, був би іншим, якби не ти. Ми готові жити та охороняти його, разом з тобою та під твоїм початком.