Arachne - Танець МечІв , Arachne

Юнаки, оточені вихором рожево-золотих пелюсток сакури, повернулися з минулого, залишивши за собою примирених Такеду Сінгена та Весугі Кенсіна. Коли ноги торкнулися землі, вони відчули знайому атмосферу святилища і легкий вітерець, що наповнює повітря ароматом сосен і квітів. На мить їх охопило почуття спокою та полегшення — місія, заради якої вони були народжені, нарешті завершено.

Перед ними стояв Мудрець, ніби знаючи про час їхнього повернення. Він зустрів їхню м'яку, теплу усмішку, але в його погляді читалася глибока таємниця, яку він нарешті був готовий розкрити.

— Ви повернулися, мої діти, і я пишаюся вами, — сказав він, його голос був тихим, але сповненим щирої поваги. — Ви виконали своє призначення та подарували світ двом великим душам. Але, перш ніж ви встигнете поставити мені запитання, дозвольте мені пояснити те, що вам ще доведеться зрозуміти.

Юнаки, трохи спантеличені його словами, обмінялися поглядами, чекаючи того, що скаже Мудрець. Масамуне виступив уперед і, висловлюючи загальний настрій, сказав:

— Мудрець, ми помітили, що багато чого змінилося тут, у вашому святилищі. Ми були в минулому лише кілька днів… але все здається іншим.

Мудрець кивнув, і в його очах блиснула іскра мудрості, яка існувала поза межами часу.

— Те, що здавалося вам кількома днями, у нашому світі виявилося століттям, — лагідно відповів він. — Час минає інакше в минулому. Там, де ви були, воно сповільнюється, щоб дозволити вам виконати вашу місію. Але тут, у цьому часі, воно тече стрімко, як річка, що забирає у себе століття. Так завжди було.

Інугамі Куроші насупився, приголомшений цією новиною.

- Століття? Ми були відсутні тут цілих сто років? Це означає, що люди, яких ми знали, давно пішли з цього світу.

Мудрець підтвердив це кивком, і його погляд був сповнений співчуття.

— Час забрав багатьох, але ви залишилися. Ваші душі та тіла були створені не просто для однієї місії. Ви — хранителі світу та духи давніх мечів, тому час вас не торкнувся, як інших. Ваше призначення продовжується. Ви залишитеся тут, у людській формі, щоб жити і спостерігати, як світ змінюється, захищаючи його та спрямовуючи до світла.

Мурасаме з подивом запитав:

— Це означає, що ми не просто повернулися до наших мечів? Ми залишимося ... в людському вигляді назавжди?

Мудрець посміхнувся, його голос став м'якшим і проникливішим.

- Так, така ваша доля. Ви стали більшими, ніж просто духи мечів. Ваші душі виросли, стали людськими, і тепер вам належить жити серед людей, зберігати мудрість і силу, що ви набули, і передавати її далі. Ваш шлях не завершено, а тільки починається. Тепер ви не лише мечі, а й захисники цього світу.

Фудзісане, відчуваючи в серці спокій, який раніше здавався йому недосяжним, сказав:

— Ми думали, що наша місія завершена, але тепер розуміємо, що її продовження може бути ще важливішим. Ми вдячні за те, що можемо залишитися тут, щоб бачити світ таким, яким він є, і допомагати йому.

Дзуйхо посміхнувся, очі його світилися радістю від думки, що тепер вони можуть не просто виконувати обов'язок, а й жити, вчитися, відчувати, як справжні люди.

— Отже, ми маємо стати частиною цього світу? Жити серед людей та захищати їх, як колись наші господарі захищали свої народи? Це буде для нас новим початком.

Мудрець, бачачи їхнє захоплення і готовність прийняти долю, кивнув із глибокою теплотою.

— Ваше призначення бути світлом для цього світу. Живіть, пізнайте життя і дозвольте вашим душам рости та змінюватися. Нехай ваші імена збережуться в історії, але не як давні мечі, а як люди, які, пройшовши крізь віки, оберігають спокій світу. Ви станете легендою, про яку розповідатимуть через покоління.

Юнаки, відчувши полегшення та радість, що їм дарована можливість залишитися, вклонилися Мудрецю, висловлюючи подяку та вірність.

— Дякую, Мудрець, за цей дар і за те, що ви вели нас. Ми пам'ятатимемо про нашу місію і житимемо гідно, щоб виправдати цю довіру, — сказав Масамуне, його голос звучав твердо і натхненно.

Коли Мудрець завершив свої повчання, юнаки, натхненні його словами, вже збиралися покинути святилище, щоб побачити новий світ, до якого вони тепер належали. Але раптом Мудрець усміхнувся і, ніби готуючись до останнього сюрпризу, зробив жест рукою, запрошуючи когось увійти.

— Перш ніж ви підете, дозвольте мені познайомити вас із ще одним хранителем часу, який скоро стане вам другом і союзником, — сказав він, і в його очах блиснуло м'яке, тепле сяйво.

З-за ширми, легким кроком, наче вагаючись, вийшла юна дівчина. Вона виглядала боязкою, і на її обличчі виднівся легкий рум'янець від сором'язливості, але її очі сяяли живою цікавістю та цікавістю. Її звали Айко, що означало "дитя любові" - ім'я, що якнайкраще відображає її м'якість і доброту.

Айко була юною володаркою часу, ученицею Мудреця. Її темне волосся м'яко спадало на плечі, відбиваючи світло, а очі іскрилися чистим золотистим відтінком, ніби вловлюючи і відбиваючи відблиски вічності. Одяг її був легким і елегантній - біле кімоно, прикрашене символами тимчасових кіл, які символізували її глибокий зв'язок з потоком часу.

Юнаки, зачаровані її присутністю, завмерли, спостерігаючи її. Кожен із них відчув щось нове, незвичайне — тиху, невагому радість, немов у цю мить, серед гілок сакури, доля сама простягала їм руку.

Айко сором'язливо подивилася на них, її рум'янець став яскравішим, але в очах читалося щире захоплення.

Мудрець, помітивши її боязкість, усміхнувся і м'яко сказав:

— Дозвольте уявити вам мою ученицю, Айко. Вона — майбутня володарка часу та хранителька цього святилища. Як і ви, вона бачить світ інакше і розуміє його суть. У майбутньому, я впевнений, Айко буде для вас союзником та другом.

Масамуне, зачарований її красою і теплотою, схилив голову на знак поваги, відчуваючи, як щось тепле і м'яке прокидається в його душі.

— Айко, нам велика честь познайомитися з вами. — Його голос пролунав м'яко та шанобливо. — Ми готові бути вашими друзями та союзниками, як забажає Мудрець.