Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Перша тварюка й зрозуміти не встигла, де її голова, друга встигла смикнутися, третя навіть спробувати атакувати. Четверту довелося наздоганяти, зробивши два зайвих кроки.

Повільно озирнувшись, відчуваючи, що кров все ще кипить від злості на цю дурницю, демон тихо скрипнув зубами. Розминка не допомогла. Навпаки, побачивши цю прокляту жінку в такому безглуздому і небезпечному становищі, у нього просто зірвало дах.

– Ану стояти! – різко розвернувшись, прошипів він.

Спроба некромантки забратися з арени поповзом не залишилася непоміченою для Найстіеля.

Похилившись, Анна обережно глянула на чоловіка з-під розтріпаного волосся й одразу ж пошкодувала, що вижила. Жінка так і завмерла рачки, навіть втягнула голову в плечі. Не дивлячись на всю її злість і впертість, вона чудово знала, коли варто вдати, що ти померла. І зараз був один із таких моментів.

Кілька миттєвостей обидва не рухалися. Анна вдавала, що її немає, Най намагався взяти себе в руки. З останнім виникли деякі проблеми. Навіть глибоке зітхання не допомогло.

Підібгавши губи, демон повільно прибрав клинок у тростину і, ступив до жінки. Трохи постояв, дивлячись на дружину з таким виглядом, ніби ще не вирішив, що з нею робити та просто підхопив жінку на руки, міцно притиснувши до грудей.

Дихання чоловіка на мить торкнулося щоки некромантки, котра розгублено завмерла в його руках.

– Бачать Небеса, якщо ти зараз надумаєш щось викинути я за себе не відповідаю, – дуже тихо і чітко прошепотів він біля вуха дружини.

І від того, наскільки серйозно та впевнено це прозвучало, Барс мимоволі прикусила язика. Її врятували? Врятували. Не варто було нариватися і ризикувати чудом збереженим життям.

А претензії й згодом можна буде висловити. Коли її не обійматимуть так міцно, зігріваючи маківку диханням.

Іти довелося недовго. Коли чоловік несподівано звернув у якийсь провулок, Анна мимоволі напружилася. Роздратування демона відчувалося майже фізично і Барс мала всі підстави вважати, що спокуса віднести її кудись у затишне місце і придушити виявиться сильнішою за бажання допомогти.

Але вже скоро вона зрозуміла, що помилилась.

Впевнено петляючи провулками, Найстіель нарешті зупинився біля одного з будинків. Озирнувшись на всі боки, він швидко піднявся сходами на ґанок і, штовхнув вхідні двері ногою.

– Ого, а ти непогано влаштувався, – від подиву забувши навіть про страх, вигукнула Анна.

Не зупинив її навіть похмурий погляд демона. Ні, вона була надто здивована тим, наскільки знайомою була обстановка у передпокої. Дивовижна проста і затишна. Така, яку Най любив за часів початку їхніх стосунків.

Нічого не кажучи, чоловік таким же рішучим кроком піднявся на другий поверх до спальні. Стіл біля вікна, різьблений стілець і розібране зім'яте ліжко. Нехай офіційно демон жив у академії, відпочивати він міг лише тут. У місці, про яке ніхто не знав і де його не могли дістати. І це місце показувало всі суперечності його характеру. Витончена простота, ідеальний порядок і одночасно ця вічно розібрана та зім'ята постіль. Тут порядку він ніколи не підтримував.

Обережно опустивши свою проблемну ношу на край ліжка, чоловік відійшов до столу, щоби взяти темну скриньку.

— Іноді мені здається, що ти напрочуд розумна і кмітлива, Анно, — задумливо промовив він та присів перед нею на коліна. – А іншої миті хочеться тебе придушити. Тому що ти поводишся як справжня безмозка вівця.

– Теж мені мудрий півень голос подав, – скривившись, буркнула Барс.

Чоловік різко смикнув її чобіт, змусивши жінку тихо скрикнути від болю в пораненій нозі.

– Ти – химера, тобі підвладна сила, здатна знищити половину світу по клацанню пальця. Тобі потрібно тільки постійно підтримувати енергію не нижче за певну позначку. Але ж ні, це надто нудно виявилося! Ти вирішила, що тобі це не потрібно і набагато веселіше буде здохнути у шлунках п'ятірки упирів!

Між брів чоловіка залягла напружена тривожна складка. Не підводячи до упертої жінки погляду, він розірвав скривавлену штанину, щоб дістатися до сліду укусу.

– Якщо так дратую – не було чого рятувати, – похмуро буркнула Анна, вперто дивлячись у світлу маківку дорогого чоловіка.

– Якщо так не хочеться жити – виходь у вікно, – не залишився у боргу чоловік.

– Ось і… Ай!

Від болю на очі навернулися сльози. Судячи з того, що вона відчувала, демон хлюпнув їй на ногу кислоти. Інтригу підсилював звук шипіння. Здавалося, що вона не так вже й сильно помилялася.

– Терпи, – коротко кинув чоловік, очищаючи рану.

По-хорошому варто було б трохи придушити паршивку, але спочатку все ж зупинити зараження. Навряд чи її характер покращиться, якщо вона втратить ногу.

Закусивши губу, Анна тільки скривилася. Їй хотілося дуже багато сказати цьому гидкому демону. Можливо навіть його придушити, але вона нічого так і сказала й дозволила йому обробити рану.

Деякий час мовчали обидва. У тиші дзвеніли склянки й тихо тріщали шматочки бинту, котрий рвав чоловік.

Поступово біль у нозі змінилася з яскраво вираженої на тупу. Закусивши губу, Барс схилила голову набік.

– А все-таки ти з'явився тут зовсім не заради мене. Стрибки енергії полум'я, ось що тебе привабило… Чи може не тебе, а твого повелителя, га? – криво посміхнувшись, Барс примружилася.

Так, може варто було ще трохи почекати, поки він остаточно не заспокоїться, але Барс терпіти вже просто не могла. Ні, це занадто сильно заділо її, щоб ось так просто забути.

Демон відповів не одразу. Закінчивши з бинтуванням, Найстіель таки глянув на жінку.

– Так, – коротко промовив він. – Немає сенсу заперечувати це, але я маю тобі дещо сказати…

Зітхнувши, чоловік підняв долоню до її коліна. Так просто і природно, начебто все ще мав на це право. І ця вільність звернення на якусь мить настільки обурила Барс, що вона навіть розгубилася. Саме це врятувало чоловіка від негайного стусана.