Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

Селена, що стояла ближче за всіх, зробила крок назад, відчуваючи, як її ноги ніби прикувало до землі. Вона лише змогла витягнути руку і вказати на капсулу:

— Світло… воно виходить із Кейли… — прошепотіла вона, ледве вірячи своїм очам. — Але як це можливо?

Аеон стиснув зуби, напружено вдивляючись у те, що відбувається. Думки вихором носилися в голові, але логіка і розум відступали перед цим дивним, незрозумілим видовищем. Він зробив ще один крок, поки його обличчя не висвітлилося світлом хвиль. Очі чоловіка розширилися — усередині капсули світло химерно складалося в образи, дивні символи і лінії, які то з'являлися, то зникали. Це було не просто світло… це було повідомлення.

"Зейн..." - ім'я зірвалося з губ Аеона ледве чутно, майже на видиху, як привид надії, який він боявся потурбувати. У його голові майнула дика, але відчайдушна думка: "Він знайшов..."

Він швидко підійшов до комунікаційної панелі, його руки, незважаючи на колишню напругу, рухалися впевнено. Клацнув перемикач і екран засвітився, показуючи коливання сигналу. Вони йшли хвилями, синхронно з пульсуючим світлом, що походить від капсули.

- Зейн... - видихнув він, уже голосніше. - Ти мене чуєш? Ти на зв'язку?

Відповіді не було, але світлові хвилі ніби відреагували на його слова — вони стали яскравішими, насиченішими. Аеон, напружившись до краю, стежив за кожним спалахом, кожним імпульсом.

І раптом — різкий стрибок. Комунікаційна панель ожила, висвітливши на екрані знайомий символ – знак їхньої експедиції.

- Це ... він! — Марія, не стримавшись, скинула руки до обличчя, наче боялася побачити міраж. - Це він, Аеон! Зейн знайшов нас!

Яскраве світло знову осяяло печеру, але цього разу воно не було схоже на колишні імпульси, що виходять від капсули. Це було холодне, мерехтливе свічення, яке, здавалося, пронизувало все навколо — кожен камінь, кожну тінь, навіть повітря. Аеон застиг на місці, дивлячись на панель зв'язку, де щойно з'явився символ їхньої експедиції.

Пальці швидко забігали клавішами. Ще секунда – і панель ожила, висвітивши знайому послідовність символів. Внизу екрана побіг рядок:

“Зв'язок встановлений. Зейн на зв'язку."

- Зейн! — Аеон нахилився ближче, відчуваючи, як у грудях спалахує відчайдушна надія. - Ти мене чуєш? Ти живий?

Відповідь надійшла майже миттєво, але з невеликими затримками, немов Зейн пробивався крізь масивні перешкоди або затримки сигналу:

“Аеон... Я тут. Живий.”

У печері запанувала напружена тиша. Вся увага була прикута до мерехтливого екрану. Світлові спалахи то затихали, то знову розгорялися, малюючи перед очима команди тремтячі тіні на стінах. Аеон проковтнув, перш ніж поставити таке запитання:

- Де ти? Що відбувається? Ми втратили зв'язок із тобою кілька годин тому.

Сигнал знову сповільнився, перш ніж з'явилося таке повідомлення:

“Я знайшов… систему. Вона під... контролем. Але…”

Коротка пауза, потім екран заблимав і знову висвітлив текст:

“…я зламав її. Стародавні механізми… всі пастки. Пройшов крізь них. Але… я один. Інші загинули.”

Аеон відчув, як до горла підкотив грудку. Він знав, що відправляти Зейна з розвідниками було ризиковано, але не думав, що наслідки будуть такими жахливими. Решта членів команди завмерла, ніби цей удар вразив кожного з них.

- Зейн... - голос Аеона зірвався, але він тут же взяв себе в руки. - Що це за система? Що ти знайшов?

Відповідь прийшла трохи швидше, ніж раніше, але її зміст змусив Аеона мимоволі стиснути зуби:

“Це… Штучний інтелект. Він… все ще активний. Керує всією планетою... її системою безпеки.

Селена ахнула. Інші почали переглядатися, їхні обличчя спотворилися в масках страху та нерозуміння. Аеон відчув, як тремтіння пробігло по спині.

- Що? - Він недовірливо вдивлявся в екран. — Ти хочеш сказати, що це… ІІ посилав нам сигнали про небезпеку?

Панель раптово почала блимати, сигнал різко став перериватися. Слова розпадалися, пропадали на півслові.

- Ні, ні, ні! — Аеон закусив губу, намагаючись утримати зв'язок. - Зейн! Ти мене чуєш?

На мить запанувала пауза, перш ніж текст знову з'явився:

“Так. Це він. Він вважає, що ми вороги. Що ми… погроза. Усі пастки, все… що ми бачили – це його робота. Він захищає планету. І…”

Сигнал завмер, потім знову ожив, ніби Зейн збирався сказати щось важливе.

“…і йому потрібна Кейла. Це єдиний спосіб встановити з ним зв'язок. Я не можу зробити це сам.”

Аеон різко обернувся до капсули, де нерухомо лежала Кейла, її тіло занурене у кріогенний сон. Світлові спалахи знову заграли на її обличчі, відбиваючись від прозорої поверхні капсули. Він відчував, як серце б'ється все швидше, а голова пульсує від багатьох питань.

- Йому ... потрібна Кейла? Але навіщо? — напружено спитала Марія, її голос тремтів від усвідомлення всієї дивності цієї ситуації. - Хіба Зейн не може передати дані безпосередньо?

Аеон повільно похитав головою. Він знав відповідь, навіть не бачачи такого повідомлення. Відповідь була простою і жахливою одночасно: Штучний Інтелект не довіряв їм. Аеон повільно провів рукою по обличчю, намагаючись осмислити почуте.

Сигнал знову ожив, але цього разу текст йшов великими літерами, ніби Зейн викладав усе, що було в його силах:

“ІІ керує всіма системами планети. Він контролює все – клімат, гравітацію, захисні механізми. Я зміг увійти до його мережі, але… він надто сильний. Я не можу встановити з ним напряму. Тільки Кейла може… її мозкова активність сумісна із системами ІІ. Вона – наш єдиний шанс налагодити діалог.”

- Що це означає? — хтось шепнув із тіні, тремтячий голос пролунав із темряви. — Що, коли вона не впорається? Цей ІІ вб'є нас усіх!

Аеон стиснув кулаки, відчуваючи, як страх починає проникати в його думки. Він розумів, що це рішення — немов стрибок у прірву, без гарантій на порятунок. Але зараз іншого виходу не було. Якщо вони відмовляться — ІІ знищуватиме їх крок за кроком, механізм за механізмом, допоки ніхто не залишиться живим.