Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

— Я відчуваю… і знаю, що він ще тут, — прошепотіла вона. — Десь у глибині системи, у її даних, у її механізмах. Він не зник повністю, Аеон. Він… став частиною цього світу.

Її голос тремтів, але в ньому звучала впевненість, ніби вона говорила не лише від себе, а й від його імені. Аеон зітхнув, сідаючи поруч, так, щоб не порушувати її простору, але і бути досить близько, щоб вона знала, що не одна.

- І що тепер? — спитав він, зводячи погляд на небо, яке вже почало всипатися першими зірками. - Ти збираєшся повернутися туди? Знайти спосіб зв'язатися із ним? Або ...

- Я не знаю, - ледве зізналася Кейла, її голос ледь чутно затихав під шум вітру. — Мені хочеться вірити, що я зможу повернути його… але що якщо це неможливо? Що якщо кожен мій крок наближає нас до руйнування цієї системи? Адже ІІ досі не зупинено. Ми не знаємо, чого це може призвести.

Аеон промовчав, даючи їй час обміркувати свої слова. Потім, тихо, ніби боячись порушити її думки, він сказав:

— Може, наша мета — не шукати відповіді на всі запитання, а навчитися жити з тими, що залишаються без відповідей? Зейн пожертвував собою, щоб урятувати нас і цю планету. І, можливо, його жертва була недаремною.

Кейла глибоко зітхнула, її рука мимоволі стиснула медальйон сильніше, начебто в ньому полягала вся її рішучість.

- Я піду до ядра системи, Аеоне, - твердо сказала вона, не відводячи погляду від зірок. — Я маю дізнатися правду, навіть якщо це не принесе мені полегшення. Якщо він там, якщо хоч щось залишилося від його свідомості, я мушу це знайти. І якщо це призведе до руйнування… я зупиню ІІ. Зроблю все, щоб його жертва не виявилася марною.

Аеон кивнув, ухвалюючи її рішення. Він знав, що зупинити її неможливо. І нехай він сам боявся наслідків, він також розумів, що Кейла не має іншого шляху. Її любов до Зейна, їхній зв'язок — це те, що могло дати їм новий шанс.

— Що ж… тоді я піду з тобою, — твердо сказав він, підводячись на ноги. — Ми разом пройдемо цей шлях. Адже ми команда.

Кейла обернулася, вперше за весь цей час зустрівшись із його поглядом. В її очах блиснула слабка, але жива іскра — іскра надії та рішучості.

- Дякую, Аеон, - тихо промовила вона. — Але цей шлях я маю пройти сама.

Він хотів заперечити, але зрозумів на її погляд — вона не передумає. Він лише стиснув її руку в прощальному жесті, розуміючи, що, можливо, бачить її востаннє.

Кейла повернулася і, не озираючись, попрямувала до того місця, де внизу, під землею, лежали давні механізми. Там, серед лабіринту коридорів та шахт, знаходилося саме серце системи — ядро ​​ІІ, яке вона мала відключити.

Крок за кроком вона рухалася вперед, її силует поступово ховався в тіні ночі. У якийсь момент її постать стала ледь помітною, а потім і зовсім розчинилася в темряві. Аеон стояв на скелі, дивлячись їй услід, поки її образ не зник остаточно.

Минуло кілька мить, перш ніж тишу прорізав тихий, ледь чутний сигнал із комунікатора.

- Кейла? - швидко відгукнувся Аеон, його голос тремтів від хвилювання. - Ти на зв'язку?

Але відповіді не було. Тільки слабкий шерех перешкод, що переривається рідкісними спалахами звуку. Потім знову тиша, така ж глуха і нескінченна, як сам Всесвіт.

Аеон опустив руку, погляд його був прикутий до зоряного неба. Він не знав, чим закінчиться цей шлях для неї та для їх усієї команди. Але, можливо, саме в цьому було сенс. Залишити історію відкритою, дозволити їй самій вписати фінальний рядок.

І тепер усе, що залишалося, — це чекати і сподіватися. Сподіватися, що де б вона не була, як би далеко не зайшли її пошуки, вони знову зустрінуться. Адже в цій безмежній, зоряній порожнечі завжди знайдеться місце для чудес.

КІНЕЦЬ 

Дата: 13.10.24

Кінець