Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Ні снігу, ні навіть калюж після снігу не залишилося. Язик і місто Олега висохли. Рот став в'язким, а шкіра боліла й тріскалася.

Він уже зовсім близько. Олег заїхав на територію, де в Місті Мільйона Троянд селили творців.

Автопілотовані машини покидали район, і одна з них мало не збила Олега. Він не роздивився тих, хто сидів усередині автомобіля, але швидко знайшов будинок, де на його пам'яті проживало Сердечко.

Новий земний гул.

Вуха заклало. Ніс не міг більше дихати. Триповерховий будинок Сердечка піднявся вгору. Олег одного разу спостерігав подібне.

- Ні, ні, ні, ні! - швидше хрипів, ніж кричав він.

На місці, де жило Сердечко, виріс черговий вогняний стовп. Олег завмер і міг тільки сподіватися, що вона не залишилася всередині.

Батарея на його електровелосипеді занадто сильно нагрілася, і йому доводилося вже самому крутити педалі, щоб підібратися до її будинку.

Вогонь випарувався. Від будинку нічого не залишилося. Тільки зяюча темрява бездонної ями.

День не давав йому часу сумувати. Слух повертався, і Олег вухом вловив, як недалеко від нього пролунав знайомий гаркаючий сміх. Він подивився на свій розламаний гіпс і намагався дати команду пальцям під гіпсом ворухнутися, але ті його не слухалися.

Поруч не було людей, і Олег вирішив шукати особистого порятунку в лісі.

Відразу після будинку Сердечка і до самого лісу був крутий спуск, який разом із наявністю велосипеда виявився вельми доречним. Олег докрутив педалі до гірки і покотився прямо вниз. На ходу він помітив, що переднє колесо трохи пошкоджене і почав обережно притискати ручку гальма. Ободні гальма на задньому колесі жалібно скрипіли. Натиснути і на передні гальма зламаною рукою не представлялося можливим.

Занадто стурбований пригальмовуванням, Олег не впорався з керуванням. Його велосипед сильно завиляв, а сам він полетів зі схилу далеко вперед. Після приземлення він зчесав ніс, лоб і щоку, залишивши півобличчя на асфальті. Від удару головою Олег знепритомнів.

Коли він прокинувся, повітря перестало бути задушливим. Із сірого неба пластівцями сипав сніг. Піднімаючись, Олег відчував, що все його тіло вкрите товстим шаром розсипчастого снігу. Упершись на одну руку, обережно став на коліна. Обличчя пекло. Олег зачерпнув із підлоги жменю снігу і приклав його до свого закривавленого обличчя.

Сніг виявився не холодним і не поспішав танути в руці. Замість цього, він розсипався як попіл, яким за фактом і був.

З вулиць зникли звуки. Оглушлива тиша, без сирен і криків.

Немов чекаючи його пробудження, без гулу і без попереджень на місці цілого міста раптово виросла довга стіна з вогню. Без кінця і без краю ні з одного, ні з іншого боку. Про її ширину доводилося лише тільки здогадуватися.

Олег не міг піднятися на гірку, з якої незадовго до цього з'їхав. Не міг перевірити, що сталося з містом, у якому він народився. У нього не вистачило б на це сил.

Коли він прокинувся, частина його маскування сповзла з одягу. Невидимий чорний звір побачив його здалеку і загарчав. Олег підстрибнув на місці наче дика козуля від звуку тріскотливої гілки.

Ноги, не слухаючись, самі несли його в бік довколишнього лісу. На бігу він відчував, як зимова холоднеча поверталася в місто з боку зелених сосен. Волога потроху наповнювала повітря. Дихалося набагато легше, і кров наповнювалася киснем.

Олег досяг лісу. Він ступав по землі, по щиколотку вкритій опалою сухою хвоєю. Спека не вбила ці сосни, але сильно їм нашкодила.

Шаркаючи через безкрайнє море зелених гілок, Олег подякував собі з минулого за те, що не позбувся своїх зимових чобіт.

Так, він зміг дописати свою книгу. Позбувся свого імені. Тікаючи від кінця світу, він зміг опинитися там, де планував опинитися спочатку. На самоті, майже забитий у кут і сильно поранений.

На подив самого Олега, такий кінець усе ще його не влаштовував. Як всякий смертний, він бажав мати владу над своєю смертю. Прискіпливий Олег не хотів помирати від холоду. І що найважливіше для нього - не хотів помирати в роздумах, що його Сердечко загинуло ще раніше. Страх, що він не міг знати цього напевно, не давав Олегові спокою. До цієї думки приєднувався ще більший страх бути заживо з'їденим чорним звіром.  

Що далі Олег просувався вглиб лісу, то холодніше в ньому ставало. Він уже забув як добре було всередині зимового одягу.

Олег задубіє і помре в лісі.

Після довгих поневірянь, його плечі, руки й обличчя горіли, обпалені холодом. Олег продовжував повільно плентатися далі вглиб лісу. Він іноді намагався розтерти шкіру вільною від гіпсу рукою, але тільки зривав з долоні свої пухирі.

Пішла година чи більше, і Олег вийшов до галявини посеред лісу. У самому її центрі щось стояло. Олег протягнув своє змучене тіло усередину, ближче до центру, і нарешті побачив, що весь цей час він плентався до кам'яного стовпа. На вершині стовпа красувалася вирізана в камені лисяча голова. Він підійшов до тотема й сперся на нього.

В Олега не залишилося більше сил стояти на ногах, тож він сів на замерзлу землю і стертою частиною обличчя притулився до основи тотема. Згодом заплющив очі і сіпаючи зіницями шукав спокою. Зуби його стукали, не даючи бажаної тиші.