Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

      Мої удари були нестримними, і кожен демон, що ставав на моєму шляху, розсипався у прах. Кожен крок був сповнений гніву та сарказму. Але всередині мене зростали сумніви. Чи справді я єдиний, хто може зупинити це? Чи може, я просто ще одна пішака в грі більших сил? Моя божественна лють була спрямована на те, щоб знищити ворогів, але в глибині душі я відчував, що щось не так.

      Раптом я почув голоси у своїй голові. Вони шепотіли, сміялися, ставили питання, на які я сам не знав відповіді. Ти справді думаєш, що ти світло, Альфіре? Ти точно знаєш, хто ти в цій війні? Відлуння цих голосів розривали мою свідомість, змушуючи мене сумніватися в кожному своєму рішенні.

     Небо почало темніти, і по ньому пробігли перші спалахи блискавок. Величезні чорні блискавки злітали з небес, вражаючи землю навколо мене. Я відчував, як кожен удар блискавки пронизує мене, але не завдає шкоди. Мої сили відбивали ці удари, але я розумів, що це лише початок. Шторм над континентом почав наростати, і я відчував неймовірну силу, що тиснула на мене з усіх боків.

   О, це стає цікавіше, мимоволі усміхнувся я, відчуваючи, як на мою голову тисне неймовірна сила. Біль пронизував мій череп, наче тисячі голок. Хто тут справжній лиходій, а хто герой? Чи це просто питання перспективи? Мої думки плуталися, але я знав одне — я не міг зупинитися. Я був новим богом, і я повинен був показати свою силу.

   Демони не могли зупинити мене, але ті, хто ними керував, могли стати справжньою загрозою. Я відчував, як на мене, впливає щось більше, ніж просто темні сили. Це було щось древнє і могутнє, щось, що могло викликати таку бурю. Мої думки були сповнені сумнівів і страху, але я знав, що повинен боротися.

      Демони все наближалися, їхні тіла були вкриті шипами та отруйними викидами. Вони рухалися вперед, не зупиняючись ні перед чим. Я відчував, як на мене, тисне неймовірна сила, але це тільки додавало мені люті. Я був новим богом, і ніхто не міг зупинити мене на шляху до перемоги.

      Мої удари були як блискавки, що розривали ряди демонів на шматки. Лезо мого меча "Гельрейд" світилися яскравими червоними жилами, коли воно прорізало ворогів. Кров і сірка змішувалися в повітрі, створюючи неймовірний сморід. Демони падали один за одним, але їх було занадто багато. Кожен раз, коли я знищував одного, на його місце приходили двоє нових.

      Вони атакували з усіх боків, намагаючись оточити мене. Їхні кігті й зуби були гострими, як леза, але мої обладунки витримували їхні удари. Кожен раз, коли демон намагався пробитися крізь мою оборону, я знищував його одним ударом. Мій щит "Трумуськьольд" був надійним захистом, відбиваючи їхні атаки.

      Але з кожною хвилиною шторм над континентом ставав все сильнішим. Чорні блискавки вражали землю навколо мене, створюючи гігантські кратери. Темні вітри зносили дерева і будівлі, перетворюючи все на руїни. Це було справжнє пекло на землі. І я був його центром.

    Демони не здавалися. Вони продовжували атакувати, попри втрати. Я відчував, як моє тіло починає слабшати під натиском. Кожен удар ставав важчим, а кожен рух — повільнішим. Але я не міг зупинитися. Я був новим богом, і я повинен був показати свою силу.

      Серед хаосу я побачив щось неймовірне. З темного вітру і туману почали виходити нові демони. Вони були ще страшнішими й могутнішими, ніж ті, з якими я вже бився. Їхні тіла були вкриті темною аурою, і їхні очі світилися червоним вогнем. Вони рухалися швидше, їхні удари були сильнішими.

      Я відчував, як мої сили починають зменшуватися. Мої руки тремтіли від  напруги, а ноги ледве тримали мене на поверхні. Але я не міг зупинитися. Я був новим богом, і я повинен був показати свою силу. Я продовжував боротися, знищуючи ворогів один за одним. Але кожен раз, коли я думав, що перемога вже близька, з'являлися нові вороги.

     Мої удари ставали слабшими, але я продовжував битися. Кожен раз, коли демон намагався пробитися крізь мою оборону, я відбивав його удар своїм мечем. Кожен раз, коли вони намагалися оточити мене, я розривав їхні ряди. Але це було марно. Вони були занадто сильні.

     І тоді, у вирішальний момент битви, я побачив її. Королева. Її постать виринула з темряви, осяяна світлом блискавок. Вона була втіленням могутності та жаху, і я зрозумів, що вона — справжній ворог. Її очі світилися червоним вогнем, а її тіло було вкрито чорними шипами. Вона рухалася швидко і безшумно, наче тінь. І я знав, що цей бій буде найважчим у моєму житті.

     Я зібрав всі свої сили й кинувся на неї. Мій меч наче ревів, коли я підіймав його для удару. Але вона була швидшою. Вона ухилилася від моєї атаки та вдарила мене своєю зброєю. Біль пронизав моє тіло, але я не здався. Я відбив її удар і контратакував. Наші зброї зіткнулися, і іскри посипалися навколо нас.

     Це була битва двох титанових сил. Кожен наш удар був сповнений люті і рішучості. Ми билися на смерть, знаючи, що переможець забере все. Але з кожним ударом я відчував, як мої сили зменшуються. Кожен рух ставав важчим, а кожен удар — слабшим. І я знав, що час грає проти мене.

      І тоді я почув голос у своїй голові. Це був голос Королеви. Вона сміялася, шепотіла, насміхалася. Ти справді думаєш, що можеш перемогти мене, Альфіре? Ти навіть не розумієш, з чим маєш справу. Ти лише пішака в цій грі.

      Серед темряви і хаосу, який охопив поле бою, раптом з'явилася нова постать. Вона спустилася з небес, як сама кара небесна, оточена аурою, яка змушувала тремтіти землю під її ногами. Її присутність була настільки жахливою, що навіть Королева демонів, яка здавалася непереможною, завмерла на мить і, не витримавши, розчинилася в повітрі. Це була істота, якої боялися навіть наймогутніші створіння, і я відчував, як моя божественна суть згасає перед її незламною владою.

     Істота була велетенською, її тінь покривала все поле бою. Вона була настільки величезною, що здавалося, ніби сама земля гнеться під її вагою. Її очі світилися темним світлом, пронизуючи кожного, хто наважувався зустріти її погляд. Її голос лунав, як мільярди велетенських дзвонів, кожен звук яких розривав повітря і проникав у саму душу.