Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Кожен її крок був відчутний, наче землетрус. Її руки, мов крила, розкинулися над полем бою, і здавалося, що вони можуть охопити весь світ. Її аура була настільки потужною, що повітря навколо неї було насичене електричними розрядами, які знищували все на своєму шляху.

      Її присутність була нестерпною. Всі навколо завмерли в страху, навіть демони. Я відчував, як моя сила слабне під її владою. Її велич була настільки неймовірною, що навіть мої божественні здібності здавалися незначними перед нею.

      Коли вона заговорила, її голос лунав, наче мільярди велетенських дзвонів. Кожне слово було як удар грому, що розривав нічне небо. Її слова були наповнені владою і силою, і я відчував, як вони проникають у саму глибину моєї душі.

— Твій кінець настав, — проголосила вона, і її слова відгукнулися в моєму серці, наче вирок. Я відчував, як моя сила залишає мене, а мої обладунки тріскаються під невидимим тиском. Я впав на коліна перед цією істотою, відчуваючи неймовірний біль і безсилля.

      Але раптом з'явився Лютер. Його поява була настільки несподіваною, що навіть ця велетенська істота на мить зупинилася. Він прийшов, мов справжня буря, розриваючи темряву навколо нас. Молнія, яка осяяла небо, знищила демонів на багато кілометрів навколо. Її яскраве світло розвіяло бурю, і на мить усе навколо стало спокійним.

      Але це спокій був оманливим. Істота, стоячи у всій своїй величі, закричала, її голос лунав, як мільярди велетенських дзвонів, кожен звук яких пробивався через тіло і душу:

— ЛЮТЕЕЕР! Я ТЕБЕ ЗНИЩИВ! БУДЬ МЕРТВИМ, ЯК Я НАКАЗАВ!

       Цей крик був настільки потужним, що земля під ногами затремтіла, а небо потемніло ще більше. Лютер, хоча й був поранений і знесилений, стояв перед цією величезною істотою, його обличчя було сповнене відчаю і страху, але також і рішучості.

— Ми повинні піти звідси, негайно, — сказав він мені, і його голос лунав, наче вирок. Його очі світилися блакитним світлом магії, що залишалася в його тілі, і він спрямував її на мене, створюючи магічний захист навколо нас.

— Зараз же, — додав він, і через мить ми зникли в спалахах блискавок. Але перш ніж ми зникли, я відчув, як мій противник підняв руку, його пальці спрямовані на нас. Потужний удар вдарив у наш захисний бар'єр, але Лютер зібрав усю свою силу, щоб витримати цей удар.

     Ми опинилися біля трону в Едеморі, відчуваючи біль і слабкість. Підлога під ногами здавалася холодною і чужою. Лютер лежав поруч зі мною, весь у ранах і виснажений. Його обличчя відображало страх і біль, який я ніколи раніше не бачив. Він дихав важко, але його очі залишалися відкритими, спрямованими на мене.

— Ти живий, — прошепотів він, ледве дихаючи. — Ми врятувалися, але це ще не кінець.

      Я дивився на нього, відчуваючи невимовний біль і втому. Цей бій показав мені, наскільки ми ще слабкі перед справжніми силами. І хоча ми виграли цей бій, я знав, що війна тільки починається. Відлуння голосу тієї істоти все ще віддавалось у моїй свідомості, і я розумів, що ми зіткнулися з чимось набагато більшим, ніж могли уявити.

     Лютер, ледве піднімаючись з підлоги, додав, його голос лунав хрипко, але чітко:

— Боги оголосили нам війну.