Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

     Лютер відчував, як ця фраза вгризається в його розум, але він не міг дозволити собі зосередитися на цьому. Він повинен був захистити своїх людей. Його блискавки ставали все сильнішими, розриваючи демонів на шматки й створюючи вибухи в небі.

— Ми не здамося! — Продовжуйте відступати!

Буря продовжувала посилюватись, але Лютер не здавався. Він був останньою надією цих людей.

    Тим часом поки Лютер боровся з чимось невідомим я з усіх своїх сил нісся на схід за секунди знищуючи ворожі загони демонів які намагались заходити у центральну область імперії.  Я знав, що мене чекає битва яка стане однією з найважчих у моєму житті, але я був готовий до цього.

    Мої обладунки були витвором мистецтва та магії. Виготовлена з найміцнішої чорної сталі, вона була вкритою древніми рунами, що сяяли червоними променями, захищаючи мене від магічних атак і посилюючи мої власні сили. 

      Шолом був справжнім втіленням величі та влади нового бога. Він мав форму корони з шипами, що підіймалися до неба, символізуючи мою божественну владу та непереможність. Передня частина шолома була оздоблена гравіюваннями у формі древніх символів, що палахкотіли вогняним світлом та символізували владу над світом. З боків шолома були вирізьблені зображення велетенських лев'ячих голів, що ревли у бій. Ці символи не лише додавали шолому грізного вигляду, але й уособлювали міць і невразливість, вселяючи страх у серця ворогів. 

     Наплічники мали форму розкритих орлиних крил, з деталями кожного пера, що виглядали наче готові здійнятися у політ. Вони символізували свободу і владу над небесами, водночас надаючи образу могутності та благородства. На їхніх кінцях були інкрустовані рубіни, що сяяли криваво-червоним світлом, додаючи наплічникам ще більшої величі та грізності.

     Моя зброя, меч під назвою "Гельрейд ", він був створений із самого серця вулкана і викуваний Лютером та Мордраком. Лезо було чорним, мов ніч, з червоними вогняними жилами, що світилися, коли я підіймав його для атаки. Цей меч був спроможний розрізати навіть найміцнішу броню і спалювати ворогів, залишаючи після себе лише попіл. Ручка меча була обплетена міцною шкірою, забезпечуючи надійний захват навіть у найзапеклішому бою.

    На спині я носив щит "Трумуськьольд", вкритий шаром міфічної шкіри бога минулого, що надавала йому магічні властивості та надзвичайну міцність. Щит був прикрашений рунічними символами, що світилися м'яким блакитним світлом, створюючи бар'єр від фізичних та магічних атак. Легкий, але неймовірно міцний, він міг відбити навіть найсильніший удар, забезпечуючи мені захист у найжорстокіших битвах.

    У моєму поясі була невелика сума з зіллям і амулетами, створеними магами імперії для підсилення моїх сил і зцілення ран. Я був готовий до будь-яких небезпек, що чекали на мене в цьому бою.

      Я дуже швидко переміщався між селами та містами, залишаючи за собою лише руїни та попіл від ворожих загонів. Мої удари були нестримними, і вороги падали під моїм мечем "Гельрейд", наче солома під косою. Кожен мій рух був не просто проявом сили — це було втіленням моєї божественної влади. Я мчав через поля і ліси, мов буря, що знищує все на своєму шляху. Місця, де стояли будинки, перетворювалися на згарища, і вороги падали під моєю могутністю, відчуваючи справжню силу імперії Едемор.

      Нарешті, на горизонті з'явилася основна армія ворога — демони, наші вічні вороги. Їхні очі палали червоним вогнем, мов вугільні печі, що палали ненавистю. Вони ревли, наче дикі звірі, їхні голоси змішувалися в оглушливий хор, що змушував землю тремтіти. Їхні ряди були нескінченні, заповнюючи все поле переді мною, наче чорна хвиля, готова поглинути все на своєму шляху. Це була армія темряви, створена, щоб знищити світло і надію, втілення хаосу і руйнування.

     Я зупинився на вершині пагорба, дивлячись на цей кошмар. Моє серце билося швидше, але не від страху — від передчуття неминучої битви. Я був божеством, і демони не могли зупинити мене. Піднявши свій меч, я побачив, як червоні жили на лезі засяяли яскравіше, відображаючи мою непереможність.

     Вони йшли злагоджено, підкоряючись якомусь невидимому командиру. Їхні дії були настільки злагодженими, наче ними керував хтось надзвичайно могутній. Їхні червоні очі горіли вогнем ненависті, а їхні реви лунали по всьому полю, наче оголошуючи свою зловісну присутність. Кожен демон, мов частина єдиного організму, рухався в унісон з іншими, утворюючи величезну армію темряви.

     Ці демони були різних розмірів і форм, від гігантських істот з рогами та  крилами до менших, але не менш страшних створінь зі шкіряними крилами та гострими кігтями. Їхні тіла були вкриті лускатою шкірою, наче бронею, а зуби виблискували в променях сонця, готові розривати будь-якого ворога. Їх було щонайменше кілька десятків тисяч, можливо, навіть більше. Кількість демонів продовжувала зростати, заповнюючи поле бою. Ця кількість була достатньою, щоб знищити будь-яке військо.

     Я відчував, як навколо мене закручується повітря, наповнене запахом сірки та крові. Це була не просто битва — це було зіткнення світів, де світло боролося з темрявою, і я був єдиним, хто міг утримати цю рівновагу. Я зупинився на мить, стоячи на вершині пагорба. Моє серце билося швидше, але не від страху — від передчуття неминучої битви. Я був божеством, і демони не могли зупинити мене. Піднявши свій меч, я побачив, як червоні жили на лезі засяяли яскравіше, відображаючи мою непереможність.

     Світло проти темряви? Хто тут світло? Моя іронія проривалася крізь думки, коли я стрибав з пагорба в самий центр ворогів. Чому демони завжди асоціюються з темрявою? А хто я тоді? І чому ці ревучі чудовиська повинні бути символом зла? Це виглядало так абсурдно. Ми всі в цій війні, як фігури на шаховій дошці, але хто ж насправді керує грою? Може, вони просто виконують свою роботу, а я тут зі своїм божественним комплексом героя порушую їхні плани?