Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дехто насправді вірив словам Сталіна. Частівка, яку записав один етнограф на Донбасі 1937 р., передає такі народні настрої:
Председатель шахткома[1138],
Вы не задавайтеся,
А с рабочими всегда
Лучше обращайтеся.
Получил получку в срок,
Числа двадцать пятого,
А колдоговор гласит
Получать десятого.
В шахте весело работать,
Заработать можно.
Как посмотришь в рапуть[1139],
Становится тошно.
Я ходила у рудком,
Просила путёвку.
Председатель говорит:
«Гоните пятёрку»[1140].
Стахановський рух зробив скарги і критику керівництва доступними для рядових робітників[1141].
Лють, із якою робітники критикували своє начальство, відображувала глибоку прірву між верхами й низами, — ту незнищенну різницю, яку в Донбасі посилював символічний поділ на безпечну і світлу поверхню та небезпечне і темне підземелля. Але в тогочасних народних реакціях мало невимушеності. Стахановці добре знали, як критикувати уявних ворогів, бо сценарії були вже подані згори. Показових судових процесів було небагато, більшість жертв просто безслідно зникали.
Однак не всі офіційні сценарії спрацьовували ефективно. Наприклад, ухвалена 1936 р. Сталінська конституція, що її вихваляли як найдемократичнішу в світі, створила деякі проблеми для Сталінового «популізму». Деякі квазідемократичні принципи, як-от передвиборча боротьба, мали бути втіленими в життя під час нових виборів до Верховної Ради, призначених на грудень 1937 р. В Донбасі ці новації зіткнулися з ворожістю НКВС: «Ворожі елементи дуже активно готуються до виборів, щоб протягнути в радянські органи своїх аґентів»[1142]. А насправді мало хто відкрито кидав виклик партійній диктатурі. Коли Москва, зрештою, облишила свої «демократичні» жести[1143], шістдесятичотирирічний «громадянин» (не товариш) П. І. Аверін на передвиборчих зборах у Сталіно запитав: «Чому 1917 р. на виборах до Установчих Зборів було багато партій, а зараз лише одна?» Промову Аверіна оголосили «контрреволюційною аґітацією»[1144]. Таких випадків було небагато, але таємна служба дуже легко підганяла під «контрреволюційні вияви» всілякі двозначні жарти, наприклад: «Ми переганяємо капіталістичні країни. Якщо там працюють 10–10,5 годин, то ми тепер працюємо 12 годин»[1145]. Цілком можливо, що цей «контрреволюційний жарт», як і багато інших, був сфабрикований якимсь аґентом НКВС.
Малюнок 6.1. Збори в Сталіно з нагоди обговорення нового закону про вибори, 1937 р. ЦДКФФА, од. зб. 2–23456.
Одне слово, терору були піддані всі класи, певною мірою він хіба що пощадив політично корисних стахановців. А сам міфічний народ був зовсім не захищений від терору, спрямованого проти його ж ворогів.
Кілька прикладів переконливо ілюструють це твердження. Шістдесятидворічного безпартійного українця Т. Г. Кадолбу, помічника теслі на шахті № 17/17-біс «Сталінвугілля», заарештовано в листопаді 1937 р. начебто за поширення антирадянської троцькістської пропаґанди серед шахтарів. Його звинуватили за слова, мовляв, радянський уряд не для робітників і селян, що Сталіна слід було вбити давно і що рано чи пізно його вб’ють. У його справі в архіві КДБ всього десять аркушів. Казали, що Кадолба куркульського походження. Його допитували лише одного разу, 19 листопада, і він категорично заперечував усі звинувачення. В його папці є запис цього короткого допиту:
«— Ви підверджуєте це?
— Ні, я не провадив антирадянської аґітації.
— Ви брешете й не кажете правди. Слідчий наполягає, щоб ви чесно розповіли про свою антирадянську аґітацію, спрямовану проти партії та радянського уряду.
— Так, я кажу правду: я не вів антирадянської пропаґанди.
— Ви уникаєте чесної відповіді на запитання. Слідству відомо, що ви розповсюджували плітки серед робітників про майбутню війну, після якої Україна буде незалежною, а людям повернуть їхню землю, де вони й працюватимуть, як раніше. Слідство наполягає, щоб ви давали вичерпні відповіді на поставлені вам запитання.
— Я повторюю, що не вів ніякої антирадянської аґітації.
Допит перерервано.
Протокол слідства записано з моїх слів і зачитано мені; я підтверджую, що він правдивий.
Кадолба»
Із цієї справи видно, що Кадолба був не дуже письменним, ледве міг написати своє прізвище. Однак 1 грудня 1937 р. його засудили до розстрілу. 1989 р. Кадолбу посмертно реабілітували[1146].
Малюнок 6.2. Сторінка з протоколу допиту Кадолби 19 листопада 1937 року. АУСБУДО, № 22096-пф, арк. 12.
На час арешту, 21 грудня 1937 р., п’ятдесятип’ятирічний І. І. Шрайбер, німець за походженням, був бригадиром на шахті № 152 в Красному Лучі. Шрайбера звинуватили в тому, що він вступив у партію 1930 р., приховавши своє минуле, в антирадянській пропаґанді й проведенні релігійних відправ серед етнічних німців. Він відкидав усі звинувачення, однак був засуджений до розстрілу 12 січня 1938 р. і розстріляний того самого дня. 1991 р. всі докази проти нього були визнані сфальсифікованими, і Шрайбер посмертно реабілітований[1147].
Д. А. Балашова заарештували 28 березня 1938 р., 19 квітня 1938 р. його засуджено й розстріляно. Балашов, тридцятип’ятирічний росіянин із незаможної родини, працював вибійником на шахті «Сталінська» у Ворошиловграді, був членом партії. Він, можливо, симпатизував Троцькому у 1920-х роках, але згодом його завербувала таємна служба. Його звинуватили в тому, що він буцімто прихований троцькіст і дезінформував НКВС щодо троцькістів на шахті. Балашова посмертно реабілітували в 1989 р.[1148].
І. В. Беліков, двадцяти семи літ, на час свого арешту 17 червня 1938 р. був безпартійним, працював покрівельником на шахті ім. Орджонікідзе в Макіївці. Він начебто походив з української куркульської сім’ї. Белікова звинуватили в тому, що він абияк крив дахи і таким чином завдавав шкоди шахті. Він визнав себе винним і був засуджений до розстрілу 3 липня 1938 р., вирок виконали того самого дня. Звинувачення виявилися необґрунтованими, і Белікова реабілітували 1989 р. посмертно[1149].
І. Є. Акользіна (1897 р. народження), напівписьменного конюха із шахти ім. Ворошилова в Сталіно, заарештовано 2 серпня 1938 р. нібито за спробу організувати групу колишніх розкуркулених козаків з метою шкідництва. Згідно зі звинуваченнями, в разі війни ця група мала підтримувати ворога. Акользіна засуджено й розстріляно 28 серпня 1938 р. 1989 р. його посмертно реабілітовано за браком доказів[1150].
Селянам жилося не краще. Численні міфічні контрреволюційні організації викривали в колгоспах, радгоспах, МТС, скрізь і повсюди. Пожежі (одвічна проблема села), загибель худоби, недбала сівба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
