Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

— Яке завдання? — поцікавилася я, бо мені справді хотілося більше дізнатися про цього хлопця. Він рідко бував таким щирим.

— Батько любив купувати старі автомобілі, які вже навіть не їздили, а потім ми ремонтували їх. Таким чином він пояснював мені всі тонкощі кожнісінької автівки. Ти не уявляєш, Поліно, наскільки кожен з цих автомобілів різний. Авто — це не просто залізо з гайками, як тобі може здаватися. Його теж потрібно відчувати. Тато вчив мене цьому, за що я йому безмежно вдячний. Він привив мені цю любов до реву автомобілів, скаженої швидкості, гудінню двигуна та відчуттями, які тобі дарують перегони. Так, це ризик, але адреналін компенсує все. І страх... Його нема, Поліно.

— Ти справді не боїшся, що можеш померти? — тихо спитала я. — Особливо після того, що сталося з твоїм батьком.

— Він загинув у звичайній аварії, а не на перегонах. Повір, інколи навіть безтурботна їзда містом може стати останньою.

— Чудово! — буркнула я. — Більше ніколи не сяду в автомобіль.

Гордій засміявся і глянув на мене. Я теж усміхнулася йому. Дідько! Мені страшенно подобалася ця легкість між нами.

— І який автомобіль з цих подобається найбільше тобі? — поцікавився хлопець.

Я озирнулася довкола та запримітила якийсь сучасний спортивний автомобіль білого кольору з чорними смугами. Здається, на ньому був логотип змії, що мені дуже сподобалося. Я повільно попрямувала туди, виляючи стегнами. Мені чомусь захотілося побути трішки спокусницею. Я нахилилася та легко провела пальцями по блискучому капоті, який так і манив, щоб торкнутися до нього.

— Ford Mustang Shelby, — заговорив за моєю спиною Гордій. — Не здивований, що ти обрала саме його.

Я розвернулася обличчям до хлопця, обережно сіла на капот автомобіля та опустилася на лікті. Потім закинула одну ногу на іншу. Розріз на сукні з легкістю дозволив мені це зробити, оголюючи ліве стегно.

— Чому? — тихо спитала я.

— Бо він у твоєму стилі, Поліно.

На обличчі Гордія з’явилася нахабна усмішка. Він підійшов максимально близько до мене та сперся на капот, поклавши руки по обидва боки від мого тіла. Таким чином наші обличчя були в лічених сантиметрах одне від одного. Здається, у мене збилося дихання, бо я чомусь почала важче дихати. А ще груди надто сильно здіймалися, що можна було помітити через мою сукню.

— Максимальна швидкість триста кілометрів на годину, — почав Гордій, — прискорення три цілих і дев’ять десятих, потужність сімсот шістдесят кінських сил.

— А скільки в тебе цих кінських сил? — прошепотіла я та провела своєю ногою по його гомілці, дивлячись йому в очі.

Він зімкнув губи в пряму лінію та опустив голову, стримуючи усмішку. Потім він знову підняв погляд на мене.

— Ти хочеш перевірити? — спитав він і підморгнув мені.

— Фу! — я зморщила ніс. — Здається, уже раніше казала тобі, що не збираюся з тобою спати.

— Я й не кажу про це.

Гордій нахилився ще ближче до мене. Я вдихнула повітря, змішане з його запахом. Приємне тепло з’явилося в животі, змушуючи метеликів затріпотіти крилами.

— А про що ти тоді кажеш? — тихо спитала я.

— Ну, не знаю, — Гордій удав, що задумався, — віджимання, підтягування, підняття штанги, чи, може, рухи у твоєму тілі? Залежить від того, чим саме ти вимірюєш силу.

— Точно не твоїми рухами, — тихо пробурмотіла я.

— Ну, це ти зараз намагаєшся звабити мене, а не я тебе, — просто сказав він.

— Здається, непогано виходить. Ти вже готовий накинутися на мене.

— Я й так уже майже на тобі, якщо ти не помітила.

Коли опустила погляд, то справді побачила, що наші тіла майже торкалися одне одного. Це змусило мене ще більше напружитися. Я трохи посунулася на капоті, але він був таким слизьким, що я з’їхала ще ближче до Гордія. Він так пильно дивився на мене, що мені чомусь стало ніяково, але водночас хотілося чогось більшого. Я помітила, що його обличчя нахилилося ще ближче. Він справді мав намір поцілувати мене. І коли він ледь зробив це, я зупинила його, поклавши свої пальці на губи хлопця. Гордій трохи насупився від нерозуміння того, що сталося.

— А де глядачі? — спитала я та почала оглядатися. — Де твій дідусь? Ти ж хочеш поцілувати мене лише як свою фіктивну дружину.

Я забрала руку від його губ, щоб він міг відповісти. Гордій раптом нахилився так близько до мене, що я відчувала його дихання на своїй щоці. Мороз пройшовся по моїй спині від того, як він дивився на мене.

— Я хочу поцілувати тебе як дівчину, з якою мені хочеться зараз це зробити.

— Вау! Як романтично, — пробурмотіла я.

— Мені подобається цілуватися з тобою, і я не буду приховувати, що хотів би чогось більшого. У тебе неймовірне тіло, про яке я думаю частіше, ніж мало б бути. Ти не уявляєш, як часто в моїй голові з’являються непристойні думки з тобою в головній ролі, — сказав він так легко, наче говорив про те, яку каву любить пити зранку. — Ти вабиш мене, і я не можу нічого з цим зробити. А тепер я хочу, щоб ти замовкла. І дозволь мені нарешті поцілувати тебе, Поліно!

Я не встигла навіть зреагувати, як його губи опинилися на моїх. Гордій так настирливо цілував мене, що я не втрималася та відповіла йому. Мені й самій страшенно хотілося цього поцілунку, а особливо після того, як він зізнався, що його все ж приваблює моє тіло. І так, він вабив мене не менше. Мені хотілося зняти з нього цей клятий піджак, сорочку та провести своїми пальцями по його грудях, животі та плечах. Можливо, не лише пальцями. Ці думки зводили мене з розуму, а поцілунок змушував задихатися.

Наші губи рухалися в такт, язики спліталися, а руки досліджували тіла одне одного. Єдине — страшенно заважав цей одяг. Я вже навіть готова була зняти з себе цю сукню, бо мені було дуже жарко. Та водночас не хотілося руйнувати цей момент хіттю. Це було щось сильніше, сповнене почуттів та мовчазних зізнань. Здавалося, наче ми цим поцілунком зізнавалася одне одному в тому, що не могли сказати вголос. І я просто насолоджувалася ним так, як мені цього хотілося. Байдуже, що між нами буде завтра. Зараз мені хотілося, щоб він знав, які емоції та відчуття викликає в мені. Тому я не втомлювалася цілувати його, доки мало не знепритомніла від браку кисню. Гордій трохи відсторонився, а я поклала свою голову чолом на його плече, намагаючись внормувати дихання. Губи пекли від палких поцілунків, а почуття переповнювали всередині. Мабуть, я таки встигла закохатися в нього, бо такого в мене не було навіть з Ігорем.