Джеймс Аллен - Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання. Наполеон Гілл. Думай і багатій. Лао Цзи. Дао-де-цзин. Джеймс Аллен. Як людина мислить

відкладати на завтра те, що слід було зробити ще в минулому році. Така людина витрачає всі сили на вигадування відмовок і виправдань, аби тільки нічого не робити. Цей симптом тісно пов'язаний з надмірною обережністю, сумнівами і занепокоєнням. Така людина буде шукати будь-яку можливість уникнути відповідальності. Вона буде згодна на найневигідніші для неї компроміси та умови, аби не вступати в боротьбу. Вона йде на компроміс з труднощами замість того, щоб використовувати їх як трамплін для руху вперед і вгору. Вона торгується з Життям за копійки замість того, щоб вимагати процвітання, багатства, задоволення та щастя. Вона ретельно планує шляхи для відступу і капітуляції у випадку невдачі замість того, щоб СПАЛИТИ ВСІ МОСТИ І НЕ БОЯТИСЯ ПОЧАТИ ВСЕ З ЧИСТОГО АРКУШУ. Характерними рисами такої людини є слабкість, відсутність впевненості в собі, визначеності мети, самоконтролю, ініціативи, ентузіазму, амбіцій, здатності швидко мислити і тверезо міркувати. Вона ОЧІКУЄ БІДНОСТІ ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ВИМАГАТИ БАГАТСТВА. Вона тягнеться до тих, хто мириться бідність замість того, щоб шукати компанії тих, хто вимагає і отримує багатство.

Гроші говорять!

Хтось запитає: «Чому ви написали книгу про гроші? Навіщо вимірювати багатство тільки доларами?». Деякі вважають, і це абсолютно правильно, що є інші форми багатства, більш бажані, ніж гроші. Так, багатство не тільки в грошах. Але є мільйони людей, які скажуть: «Щастя не в грошах, а в їх кількості. Дайте мені всі гроші, які мені потрібні, і я забезпечу себе всім, що мені потрібно для щастя».

Головна причина, з якої я написав цю книгу, полягає в тому, що світ не так давно пережив досвід, в результаті якого мільйони людей були паралізовані страхом бідності. Те, що цей вид страху робить з людиною, було добре описано Вестбруком Пеглером в його статті для газети «Нью-Йорк Ворлд телеграм», а саме: «Гроші — це всього лише раковини для молюсків або металеві диски, або клаптики паперу. Але є скарби серця і душі, які не можна купити за гроші. Однак більшість людей, будучи зломленими, не можуть собі дозволити думати тільки про духовне багатство. Коли людина опиняється викинутою на вулицю, покинутою напризволяще, коли вона не може влаштуватися на роботу, з її духом щось відбувається. Це можна помітити за її опущеними плечима і головою, за її ходою і понурим поглядом. Вона відчуває себе неповноцінною серед людей з постійною роботою, навіть якщо вона і знає, що перевершує їх за характером, інтелектом і здібностями.

З іншого боку, люди, які оточують цю людину, навіть якщо це її друзі, відчувають певну зверхність і вважають її, може навіть несвідомо, жертвою. Вона може брати гроші в борг протягом деякого часу, але цього недостатньо, щоб жити так, як вона хоче, та й не буде ж вона постійно «жити у борг». Брати гроші в борг просто для того, щоб вижити — це гнітючий досвід, і у цієї людини навіть немає можливості примножити ці гроші, щоб якось підняти свій дух. Звичайно, все це не стосується нероб і невдах, які змирилися зі своїм положенням. Я говорю тільки про людей з нормальними амбіціями та почуттям власної гідності.

Жінки приховують відчай

Жінки, опинившись в подібному становищі, поводяться по-іншому. Говорячи про невдах, ми чомусь ніколи не думаємо про жінок. Їх рідко коли побачиш у чергах за безкоштовною їжею, та й милостиню на вулиці вони рідко просять. Вони якось не виділяються з натовпу так явно, як виділяються побиті долею чоловіки. Але знову ж таки, я зараз не кажу про волоцюг, які швендяють по вулицях і чіпляються до людей, бо таких якраз предосить як чоловічої, так і жіночої статі. Я маю на увазі досить молодих, порядних і розумних жінок. Думаю, їх насправді багато, але їх відчай не такий очевидний. Не знаю, може, вони просто відразу закінчують життя самогубством?

Коли людина втрачає все, у неї з'являється час на роздуми. Вона може поїхати за тридев'ять земель влаштовуватися на роботу і виявити, що вакансія вже зайнята або що ця робота не передбачає якусь конкретну зарплату, а лише комісію за продаж якоїсь дрібнички, від якої немає ніякої користі та яку якщо і купить хтось, то лише, можливо, з жалості. Відкинувши цю пропозицію, ця людина знову опиняється на вулиці, і їй знову нікуди йти. І ось вона знову бродить по вулицях, дивиться на вітрини магазинів, на розкіш, яка її недоступна, і відчуває себе від цього ще гірше. Вона задкує, поступаючись місцем біля вітрин людям, які можуть собі дозволити дивитися на них з активним інтересом щось придбати.

Ця людина йде до будівлі вокзалу залізничної станції або сідає у бібліотеці, щоб дати ногам трохи відпочити і зігрітися, але вона розуміє, що ось так розсівшись вона не знайде роботу, тому вона встає і знову кудись іде. Вона, можливо, не знає цього, але її безцільність видно здалеку, навіть якщо людина всім своїм виглядом намагається це приховати. Вона може бути одягнена в гарний одяг, який залишився в неї ще з тих днів, коли у неї була постійна робота, але одягом не приховати занепад духу.

Вся справа в грошах

Ця людина бачить, як всі люди навколо — касири, бухгалтери, клерки, аптекарі, кондуктори — зайняті роботою, і вона заздрить їм до глибини душі, адже вони незалежні, у них є почуття власної гідності. Але як вона не намагається, вона не може переконати себе в тому, що вона теж варта кращої долі.

«Це все гроші, в них вся справа, — думає вона, — якби у мене було хоч трохи грошей, це допомогло б мені стати на ноги, стати самим собою».

Деякі роботодавці користуються відчайдушністю людей і часом пропонують їм просто принизливі зарплати, знаючи, що ті перебувають не в тому положенні, щоб чогось вимагати і качати права.

Страх критики

Не можна стверджувати однозначно, звідки у людей з'явився цей страх, але одне можна сказати напевно — він розвинений у людей дуже сильно. Деякі вважають, що цей страх з'явився приблизно в той час, коли політика стала «професією». Інші вважають, що він зародився, коли жінки почали стежити за модою і захотіли виглядати «стильно».

Я все ж якось більше схиляюся до того, що страх критики відноситься до тієї частини природи людини, яка спонукає її не лише хотіти оволодіти тим, що є у ближнього, але й при цьому виправдовувати свої дії КРИТИКОЮ цього самого ближнього. Загальновідомо, що злодій буде критикувати людину, у якої він краде, що політики приходять до