Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

лику преподобних Його зарахований. Тоді старцеві Тарасію явився зримо на гробі своєму, також і Герасиму, учневі своєму, у день недільний після утрені очевидно явився, коли йшов від гробу преподобного Саватія до своєї гробниці, — оглянувся на Герасима і сказав: «Подвизайся, дитино, аби за трудами своїми винагороду прийняти». І вдруге тому ж Герасимові явився під час Божественної Літургії, у святий Великий четвер, поміж спільноти церковної в соборі стоячи. Коли ж причащалися брати, сказав преподобний Зосима Герасимові: «Іди й ти причастися». І стояв преподобний поблизу Святих Таїнств, допоки всі причастилися, — після того невидимий став. Священоченцеві Досидеєві у час вечірньої молитви, коли у притворі церковному стояв і за одного брата біснуватого молився в помислі своєму, явився преподобний, кажучи: «Не на користь тому братові, за якого молишся, зцілення, але належить йому ще в тому стражданні перебувати». Старця Теодула, який випадково послизнувся, і впав на землю, і дуже тіло побив, і хворий на одрі лежав, що не міг на звичне собі правило стати, преподобний Зосима, у вечір глибокий до келії його прийшовши і у двері з молитвою постукавши, поставив здоровим. Із таких його явлень відомо, що не відступає з місця свого й не полишає тих, хто подвизається на місці тому, дітей своїх отець дітолюбний, і кожному, хто прикликає його з вірою, швидку подає допомогу. Митрофан-монах розповідав про себе, що, коли був у миру і морем плавав, купецтво провадячи, якось піднялася буря на морі і лодію його до тридцяти днів хвилями носило, а тоді більші вітри і хвилі піднялися, і був землетрус великий у морі, і покривало лодію хвилями, а ті, що в ній були, втратили надію на життя і молилися до Бога та до Пресвятої Богородиці. Тоді згадали преподобного Зосиму, соловецького чудотворця, і прикликали його на допомогу, і зразу видно було преподобного, який сидів на кормі, простягаючи поли мантії своєї обома руками на обидва боки лодії, хвилі морські, що находили, спиняючи, — і минала лодія хвилі щасливо. Так видно було преподобного вдень і вночі, як кораблем керував, від хвиль і потоплення його захищаючи, допоки не пристала лодія до берега й невидимим став дивний той стерновий. Єлисея-ченця, який у дорозі водній розхворівся і схими вельми бажав, і вже при березі помер, Зосима преподобний, якого той самий хворий бачив недавно в кораблі, воскресив із мертвих, і живий був той чернець, допоки не прийняв на себе святої схими й не причастився Божественних Таїнств, а після того знову ліг спочити в Господі. Никона-мирянина, якого біси сильно мучили, коли в гробницю преподобного Зосими привели, звільнив від катування ворожого преподобний явленням своїм і додому відіслав здорового.

Землеробові одному, якого кликали Горян, коли зовсім на очі осліп, преподобний Зосима з гробу свого прозріння дарував. Але і вдруге той за невірство осліп — і з покаянням до гробу преподобного прийшов, зі сльозами помолився — друге отримав очам своїм зцілення. Й инших різних багато недуг чудесно лікував, коли прикликали з вірою ім'я Його святе.

Не лише сам той преподобний Зосима, але багато разів і з преподобним Саватієм являвся, і багато хто обох чудотворців разом бачив. Брат Йосиф, який був колись на острові, названому Кузов, за тридцять верст від (Половецького острова, одної ночі не спав і молився, зійшов на гору і поглянув на монастир (Половецький — і бачив посеред монастиря два стовпи вогненні, які із землі до неба досягали і сяяли вельми. І розповів те иншим братам, і сказали ті: «Це начальники монастиря (Половецького, преподобні отці Зосима і Саватій, сяють із гробів своїх, стовпами-бо є духовними справді, зорями благодаті Божої просвітленими.

Двох братів, Саватія і Ферапонта, після закінчення святої Чотиридесятниці послано було на якусь службу у Вирму, там на пристані був двір монастирський і всілякі в ньому потреби. Коли ж, пливши, зближалися до острова, названого Шужмуй, який за шістдесят верст, Саватій бачив із краю острова того два стовпи багряновидні, не вельми великі. І коли там пристали, знайшли при камені малу хатину, у ній двох чоловіків нагих і голодних, з ногами погнилими, які ледь живі були. На початку-бо зими розбилося там судно водне, залишилися на острові ті два чоловіки й зазимували, нікого не трапилялося, щоб їх звідти забрав. Вони, побачивши ченців, покликали їх, кажучи: «Панове, хто ви є, чи соловецькі старці прислали вас до нас?» Саватій і Ферапонт спитали: «Про яких старців соловецьких говорите?» Відповідали хворі, кажучи: «Два старці чесні сюди приходили, відвідували нас, одному ім'я Зосима, а иншому — Саватій. І коли до нас приходили, тоді біль зникав, і голод відходив, і студінь минала. Нині ж були в нас перед вашим приходом і сказали нам: «Не сумуйте, вже пришлемо по вас». Те чувши, ченці, на службу послані, здивувалися і, підкріпивши їжею хворих, взяли їх зі собою в лодію і до монастиря відвезли.

Жінку одну біснувату, на ім'я Марія, дружину мужа Онисима, яку привезли в Соловецький монастир, преподобні отці Зосима і Саватій своїм спільним явленням зцілили, вигнавши з неї біса. Й иншу жінку, доньку Єремії, колишнього слуги Зосими преподобного, яка сама себе, за дією бісівською, ножем порізала по горлі і в груди проколола і лежала мертва, воскресили негадано преподобні, прикликані гіркими сльозами її батьків. У наступну ж ніч явилися їй уві сні, даючи посудину, повну якоїсь масти, і кажучи: «Помасти собі рани, бо через сльози батька твого і матері, які до нас взивали, прийшли ми, щоб зцілити тебе». Вона ж, здавалося, у видінні тому помастила рани свої маззю тою і збудилася зі сну, і через три дні рани ті великі й смертельні зовсім погоїлися.

Один чоловік, Василій, який із розбійницького життя в монастир Соловецький на покаяння прийшов і чин чернечий на себе прийняв, за якийсь час (тягнув його диявол до попереднього звичаю) задумав з монастиря втікати і, приготувавши лодію, украв деякі речі монастирські з книг, і з одягу, і з посуду і, вклавши їх у лодію, сів уночі та й відплив, втікаючи. Випадково пристав до острова, який називався Анзери, що за п'ятнадцять верст від Соловецького острова, де ж напав на нього сон важкий. І, прикріпивши лодію, щоб стояла на березі, сам впав на землю і заснув, і явилися йому обидва преподобних у сонному видінні. З них же один, Зосима преподобний, поглянувши на нього з гнівом, сказав: «Окаянче, грабуєш мене, я будую, а ти руйнуєш». Василій