Крістіна Логоша - Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша

Крістофа змінився в особі - тепер на ньому явно читалися неприкриті роздратування та лють. Він підвівся з місця, так швидко схопив Марісу за голову, що ні я, ні вона не встигли навіть зрозуміти, що сталося. Змія вилась у його руках, як дощовий хробак.

— Крістофе, не треба!

Я осіклася - він глянув на мене так, що застигла кров у венах - у його погляді я побачила демона.

- Сядь! Ми самі розберемося.

Я стежила за тим, що відбувається, готова кинутися на захист фамільяра — якщо її життю щось загрожуватиме — будь-якої миті. Маріса крутилася і виривалася, поки Крістоф не дістав з шафи глибоку каструлю і не посадив туди самку пітона, накривши кришкою.

— Випусти мене, негіднику! Я скаржитимуся до профспілки захисту фамільярів!

Вона намагалася відкрити кришку, але Крістоф замкнув її магією.

— Ти була поганою дівчинкою, Марісо. У тебе занадто поганий язик. Ти маєш вибачитись, — уже беззлобно, але з глузуванням і смутком тихо відповів Крістоф.

- Нізащо!

— Тоді тебе доведеться покарати.

Він підняв на невелику висоту каструлю і зі стукотом поставив її на місце.

— От і спробую, які змії на смак. На плиту я тебе вже поставив, лишилося розпалити вогонь, — говорив Крістоф з хлоп'ячим азартом.

- Що? Я тобі не вірю, — відповіла Маріса.

Крістоф взяв з полиці запальничку і навмисне голосно клацнув їй так, що змія це почула.

— Добре горить вогник, зараз розпалю плиту. Точно не передумала?

— Ні, — неспокійно відповіла Маріса.

— Значить, подарую Ів нового фамільяра. Такого, щоби знав своє місце. Наразі почне нагріватися.

- Ів! Ів! Врятуй мене! — замітала змія в каструлі. — Цей гад зачарував тебе, чому ти йому не завадиш?! Як же тут жарко! Мені вже дихати нема чим!

Хоч мені було шкода Марісу, я почала сміятися. Навіть Крістоф насилу стримувався, щоб не викрити свій обман.

- До біса! Вибач мені, Йєнсен! Випусти мене!

— А лагідніше?

— Пробач мені, будь ласка, — пролунав винний голос із каструлі.

— Скажи, хто твій татко? - знущався Крістоф.

Хапаючись за бік від беззвучного сміху, я ледве втрималася на стільці.

- Ти мій татко.

Ми з Крістофом вибухнули реготом до сліз, і Маріса нарешті зрозуміла, що ми її розіграли.

— Чого ви смієтесь? — вона висунула голову, на якій кришка застигла, як капелюшок. Ми з Крістофом не могли вимовити жодного слова, лише реготали так, що ризикували вивихнути щелепи. Маріса побачила, що каструля стоїть на столі.

 - Ах, ти ж...

Крістоф красномовно клацнув запальничкою перед носом змії, нагадуючи про можливі наслідки її необдуманих слів. Маріса ображено зашипіла:

— Нічого-нічого, буде й на моїй вулиці свято... — і сповзла зі столу, гордо заишив їдальню.

— Навіщо ти так із нею? - я вже заспокоїлася і витерла сльози.

— Маю знати своє місце. Ти розбаловала її.

Я не стала сперечатися, адже він мав рацію.

— То як до моєї пропозиції?

— Я не спатиму з тобою і тим більше…

— Що «тим більше»? Скажи це.

— Я не займатимусь з тобою  сексом, — промовила йому з викликом.

Крістоф повільно підійшов і, спершись на стіл і спинку стільця, навис наді мною.

— Я не примушую до сексу, — я вбирала в себе кожне його слово, — я пропоную провести ніч поряд зі мною. Поки що це єдине моє бажання.

Я нервово проковтнула в'язку слину, відчуваючи, як мої щоки горять пекельним полум'ям.

Відійшов від мене і попрямував до виходу з кухні. Ошелешена, я мовчазно стежила за ним. У дверях він зупинився і ще раз подивився на мене.

— Ця пропозиція діє лише сьогодні. Двері в мою кімнату для тебе ніколи не замкнені.

***

Я тихенько увійшла до своєї кімнати, де ображена Маріса розпласталася на ліжку, гордо відвернувшись до стіни.

- Зрадниця!

— Марісо, ну пробач. Але ти справді перегнула ціпок — Крістоф був у чомусь правий. І я не зрадниця, я стежила, щоб він не завдав тобі зла.

— Ви з мене сміялися. А я тебе захищала, — з гіркотою промовила змія. Я сіла поряд з нею і ласкаво провела по блискучій лусці. Маріса сіпнулася, відкидаючи мою руку. - Не друг ти мені більше!

- Вибач. Я більше ніколи не дам йому з тебе сміятися. Навіть готова постояти за твою честь, - приховати, що мене все ще веселила сцена в їдальні, виходило погано, але я намагалася серйозно говорити.

- Правда?

- Чесно. Тільки не ображайся, ти ж у мене одна залишилася.

Задоволена моїм зізнанням, Маріса розтанула і обвилась навколо зап'ястя.