Крістіна Логоша - Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша

Розділ 13 (2)

                                                                    ***

Прориваючись крізь блокаду журналістів, які постійно намагалися урвати від Крістофа хоч єдиний коментар, він зайшов у палату сенату. Це було досить дивно. Раніше тут засідали лише особи блакитної крові. Після революції над будинком підняли прапор опозиції, і тут уже були лише прості маги.

Тепер же зал був переповнений обома протиборчими сторонами. Косі погляди раз на раз літали від однієї групи опонентів до іншої. У приміщенні відчувалося погано приховане роздратування та ворожість. Наче кішку з собакою закрили в одній кімнаті і змусили ухвалювати закони.

Клара йшла десь позаду, на ходу перевіряючи промову Крістофа. Сьогодні він виступатиме на трибуні вперше після повернення королеви, журналістів допустять до сесійної зали для трансляції на телебаченні.

Пробігши поглядом по натовпу людей у ​​ділових костюмах, Крістоф помітив свого старого знайомого Ханса. Пам'ятаючи про інтерв'ю по телевізору, він не міг не підійти привітатися:

— Доброго дня, гер Ларсен. Приємно бачити знайомі обличчя у стінах моєї обителі.

Крістоф не запропонував руку для рукостискання, ще раз наголосив на своєму ставленні.

- Доброго, гер Йєнсен. З нетерпінням чекаю на вашу доповідь.

- Хто б сумнівався, - Крістоф відійшов від Ханса, але внутрішня личина не змогла себе не виявити. - До речі, моя дружина передавала вам привіт, - від цих слів Ханс побілів. Насолоджуючись його реакцією, Крістоф продовжив: — Вона хотіла з вами особисто поговорити. Але якщо ви висловили свою занепокоєння про її зникнення публічно, вона відповість вам теж перед громадськістю. Так, щоб ні в кого не залишилося більше сумнівів, хто її чоловік, а хто монстр, який зрадив її заради кар'єри.

Крістоф подивився на годинник.

- Мені пора. На мене чекає доповідь.

На хвилі ейфорії Крістоф почав підніматися сходами, на яких стовпилося ще сотня політиків. Як його пересмикнуло - Ів спостерігає за ним! Він розгубився і не знав, що робити. Втекти не міг — він був у центрі уваги, але й видавати себе не можна. Він підняв голову і почав розглядати стелю, штори на вікнах - та все, що завгодно, аби знебарвити навколишній світ. У нього раз у раз врізалися, ті хто поспішав до сесійної зали. Поки його не обсмикнули так сильно за руку, що він не зміг не звернути на це уваги.

— Крістофе, що з тобою? Ти ніби не в собі, застиг як статуя, — Клара стояла і дивилася на опозиціонера, а Ів бачила її.

- Кларо, чорт! Як ти невчасно! - прогарчав Крістоф.

Але було вже запізно. Десь у глибині голосно сміявся Морок, який спеціально не попередив господаря про наближення видіння.

***

Я бачила, що незнайомець перебуває серед натовпу. Не знаю чому, але цього разу він дозволив мені подивитись на момент свого життя без утисків і прихованості. А присутність Клари — дівчини, яка працює разом із Крістофом, доводила, що він крутиться у вищих політичних колах. Стало зрозуміло чому, він не хотів зі мною зустрічатися і цурався ці роки — він один із опозиціонерів, який не хоче бруднити свою репутацію зв'язком із таким, як я. Сьогодні я чекала на Крістофа як ніколи. Нарешті, о пів на восьму вечора легенько рипнули двері на кухню, і з'явився мій «законний чоловік».

- Як пройшов день? - вирішила перша порушити мовчання.

- Добре.

Крістоф навіть не глянув мені в очі. Мене кольнула нотка ревнощів, але я відразу прогнала несподіване почуття, що раптово виникло. Вечеряли в тиші. Мені хотілося в нього розпитати про сьогоднішній день, про Клару і про ту людину, яка була поряд з нею, але не знала з чого почати.

— А ти бачив сьогодні Клару, ту дівчину з дня народження твоєї матері?

Крістоф подавився і почав відкашлюватися.

- Напевно. Сьогодні було багато людей довкола, всіх не згадаєш.

— Але ж вона твій секретар. Як ти міг її не помічати?

— Вона завжди поряд, як сіра мишка. Дуже зручна людина, непомітна.

Я замовкла. Він заводив розмову в глухий кут.

— А ти не міг би організувати нашу зустріч. Мені потрібно в неї дещо дізнатися.

— Запитай, може, я тобі допоможу.

Розгубившись, я не знала, що відповісти.

- Це особисте, жіночі секрети. Ти не зрозумієш.

- Ні. Після цього ти просто зобов'язана сказати, що в тебе за таємниця. У подружжя не може бути секретів друг від друга.

Очі Крістофа блищали в лютому азарті.

— Я не можу тобі сказати... інакше не вийде сюрприз.

— Гаразд, я подумаю. Що мені за це буде?

Хитрун не міг просто так упустити таку можливість. З важким серцем я вимовила поразницьку фразу:

- Що ти хочеш?

Навіть сліпий помітив би сяючий і сповнений задоволенням вираз обличчя Крістофа.

— Ніч у моєму ліжку.

Від його зухвалості Маріса виповзла на плече з відкритим ротом.

- Це немислимо! Ти що собі дозволяєш, збоченець! - Вперше виступила змія з прямим протестом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍