Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 8.6 *

 

Лола прокинулася наче від різкого поштовху. Сіла, не розуміючи спочатку де знаходиться. І скільки зараз часу.

Згодом пам'ять почала відновлювати події попереднього вечора. А разом із спогадами наринули гіркота та біль. Все те, що вона хотіла б забути і ніколи не згадувати. А ще краще, щоб такого взагалі не було у її житті.

Якоїсь миті закралася крамольна думка, що може було б краще, щоб Гордій взагалі не з'являвся на її шляху. Якось вона жила до цього. І непогано ж жила. І нехай мрії про принца так і залишилися б мріями. Краще, ніж страждати, принижуватися, терпіти його сексуальні збочення.

Гордій казав, що вона отримуватиме від гри задоволення. Так, може оргазми вона й отримувала, але вони ніяк не асоціювалися з насолодою, захопленням, усім тим, що приносить кохання.

Справжнє, а не таке ось, хворе...

Озирнувшись на всі боки, Лола побачила Гордія, що сидів на сусідньому дивані. Чоловік уважно спостерігав за нею. Скільки він так сидить? Навіщо лишився? Ще не все зробив?

Лола відвернулася від нього. Найменше їй хотілося зараз розмовляти. А манера Гордія обговорювати все після цих диких ігор... Зараз вона точно це не переживе.

Їй хотілося втекти, сховатись, зализати рани. Чому він сидить тут? Минулого разу, коли він був потрібен, він пішов. А зараз лишився...

Лола вище натягла плед, щоб закрити груди, потім вирішила підвестися. Обмоталася пледом щільніше, взяла зі стільця одяг, чомусь не знайшовши свої трусики. Вирушила у ванну кімнату, двері в яку були поруч із вхідними.

Весь цей час Гордій мовчки спостерігав за нею. І за виразом його обличчя було зовсім незрозуміло, про що він думає.

Лола вирішила не зважати на чоловіка. Так простіше. Простіше викреслити його зі свого життя. Простіше забути той жах, який з нею відбувався.

Потрібно просто швидше втекти звідси. Із цього клубу. Від цього чоловіка. Якщо знадобиться - навіть із роботи та з міста.

Швидко сполоснувшись у душі і одягнувшись, Лола вийшла в кімнату і хотіла швидко проскочити до вхідних дверей.

Але її наздогнали слова чоловіка.

- Я замкнув двері. І ти не підеш, поки ми не поговоримо!

Ось воно! Знову! Знову ці розмови. У яких знову Гордій все виверне так, що винною виявиться сама Лола. Сама себе прив'язала, сама виставилася перед Гордієм та Аліною. І сама змусила чоловіка трахати іншу у себе на очах.

Гордій, ніби прочитавши її думки, озвучив саме останнє:

- Ти ж сама сказала, щоб я розважився з нею.

Лола здригнулася. Так, все саме так, як вона передбачала. Все повісити на неї.

Вона вирішила не відповідати. Тому мовчала, відвернувшись до дверей.

- Згоден, що я не мав цього робити. Спочатку нічого подібного я не планував...

Гордій помовчав, ніби чекаючи на реакцію, але так як її знову не було, продовжив.

- Якщо тобі буде легше, я жодного разу до неї не доторкнувся. Був у презервативі. І можеш мені, звичайно, не вірити, але я взагалі уявляв, що на її місці ти...

Ну і якої реакції він чекає від неї? Радості? Подяки?

- Знаєш, у мене ні на кого, крім тебе, взагалі останнім часом не стоїть.

Лола посміхнулася. Тобто, трахав іншу він нестоячим? Але відповідати вголос знову не стала.

Вона не буде вплутуватися в діалог, в який її втягував Гордій. Їй не хотілося розбору польотів, з'ясування, хто має рацію, хто винен. Хотілося лягти вдома у своє ліжко, натягти ковдру вище і відключитися уві сні.

Але нічого з вищезгаданого зробити вона не могла. Вона була замкнена в кімнаті клубу, де навколо кружляли одні збоченці. Тому шлях додому поки що замовлений. Так само як і рідні подушка та ковдра.

Більше того, Лола розуміла, що навряд чи найближчої доби зможе заснути. Тільки хіба що напитися. Або снодійне прийняти...

- Лялечка, - уже м'якше промовив Гордій, усе ще сидячи на дивані. - Я не буду зараз до тебе підходити, щоб не порушувати твій особистий простір. Але дуже прошу не мовчати. Ти ж розумієш, як мені зараз важко...

І тут Лола зареготала. Гучно, від щирого серця. Відкинувши голову назад, потім, за кілька секунд - трохи зігнувшись і обхопивши себе руками за живіт.

Йому важко...

Йому...

Вона сміялася і сміялася, мабуть хвилину чи дві.
Поки щоками не почали текти сльози. А потім регіт перейшов у схлипи, а за ними – у ридання...

Гордій спочатку здивовано дивився на дівчину, не розуміючи, чим викликав таку реакцію. Але в міру зміни емоцій захвилювався, підвівся з дивана, просунувся ближче. Мабуть, боявся, що Лола знову почне задихатися. Але вона ридала, здригаючись усім тілом. Так само голосно, як і сміялася. Припала плечем до стінки поруч із дверима. Схлипувала, потім підвивала. Знову хлюпала. Зрештою сповзла вниз, сівши прямо на підлогу.

Ніяк не могла зупинити істерику. Почали тремтіти губи.

Тоді Гордій нахилився до неї, підхопив на руки. Лола почала вириватися, але він просто доніс її до дивана і посадив, сам трохи відійшов. Налив у свою склянку віскі, підійшов до неї і практично насильно змусив випити майже півсклянки.

Лола закашлялася, знову заскулила, але алкогольне тепло швидко зігріло зсередини. Розтеклося по венах, змушуючи м'язи розслабитися. А істерику – відступити.Гордій весь цей час, поки дівчина приходила до тями, стояв поруч і мовчав. Коли стихли останні схлипи, взяв безвольну руку, підняв Лолу на ноги.

- Ходімо, я відвезу...

 

Далі був алкогольний туман. Після двох нервових зривів і міцного напою хотілося спати, але Лола трималася з останніх сил.

Біля під'їзду не дала поцілувати себе. Вийшла із машини. Побрела, знітившись, до під'їзду, трохи провалюючись у недавно сніг, що нещодавно випав, підборами. Піднялася до квартири, замкнулася на всі замки. Щоб, напевно, ніхто не зачепив.

Стягнула верхній одяг, а ось до блузи та спідниці черга так і не дійшла.

Дівчина впала на ліжко, забувшись уві сні практично на добу.

Гордій та Інна, які телефонували на наступний день, так і не змогли почути в трубці голос абонента...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍