Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

гості. Майорові Мартінгейлу й на думку не спало б спитати, чи в них є шлюбне свідоцтво. Капітан Сінкбарз був у захваті від її вміння готувати пунш, а молоденький лейтенант Спетердеш (він дуже любив пограти в пікет, і Кроулі його часто запрошував) швидко закохався в місіс Кроулі і навіть не приховував цього. Але вона весь час поводилась обережно, скромно, та й слава Кроулі як відчайдушного і ревнивого чоловіка також була надійною охороною для його маленької дружини.

У Лондоні в чимало джентльменів шляхетного роду й високого становища, які ніколи не бувають у жіночих вітальнях, тому, хоч про одруження Родона Кроулі й гомоніли по всьому графству, де місіс Б’ют, звичайно, розголосила цю новину, в самому місті в неї не дуже вірили, не звертали на неї уваги або й зовсім не знали про неї. Отже, Родон вигідно жив у кредит. Він мав великий капітал, що складався з боргів, а коли таким капіталом розважно порядкувати, його може вистачити на багато років; дехто навіть живе на нього в сто разів краще, ніж той, що має готівку. І справді, хто з лондонців, скромно йдучи пішки вулицею, не показав би з десяток джентльменів, які поминають його в розкішних екіпажах, яких шанують у світі, яких крамарі, кланяючись, проводять до карети, які ні в чому собі не відмовляють і які живуть, проте, невідомо на які кошти? Ми бачимо, як Джек Марнотрат гарцює в парку на коні чи мчить у бричці по Пел-Мел, ми їмо за його столом, заставленим найкращим сріблом. «Звідки це все береться?» - питаємо ми. Або ще: «І коли воно скінчиться?» Одного разу я чув, як Джек сказав: «Голубе, я маю борги в усіх європейських столицях». Колись воно таки скінчиться, але поки що Джек живе на повну губу, кожному приємно потиснути йому руку, ніхто не звертає уваги на зловісні чутки, що часом ходять по місту, і всі називають його добрим, веселим, відчайдушним хлопцем.

На жаль, любов до правди зобов’язує нас визнати, що Ребека вийшла заміж саме за такого джентльмена. В його домі всього було досить, крім грошей, а їхнє ménage 147 досить швидко відчуло в них гостру потребу. Тому Родон, читаючи одного дня «Газету» і наштовхнувшись на оголошення, що «лейтенант Дж. Осборн, купивши собі чин, став тепер капітаном замість Сміта, якого перевели в інший полк», сказав про Еміліїного коханого те, що й призвело до відвідин Рассел-сквер.

Родон з дружиною хотіли поговорити з капітаном Доббіном про аукціон і довідатись про подробиці катастрофи, яка спіткала давніх знайомих Ребеки, але той зник без сліду, і їм пощастило дещо дізнатися тільки від якогось носія чи перекупника, що завжди товчуться в таких місцях.

- Глянь на тих носатих,- мовила Бекі, весело сідаючи в карету з картиною під пахвою.- Правда, вони схожі на коршунів після битви?

- Не знаю. Я ніколи не бував на полі бою, кохана. Запитай Мартінгейла, він був у Іспанії ад’ютантом генерала Блейзіса.

- Він дуже добрий, той старий Седлі,- мовила Ребека.- Шкода, що його спіткало таке лихо.

- Отакої! Таж маклери... вони до банкрутства звикли,- відповів Родон, зганяючи муху з вуха свого коня.

- Мені так кортіло купити щось із столового срібла, Родоне,- мрійливо мовила його дружина.- Двадцять п’ять гіней страхітливо дорого за те маленьке фортепіано. Ми його разом купували в Бродвуда для Емілії, коли вона скінчила школу. Воно тоді коштувало лише тридцять п’ять.

- Той… як же його... Осборн, певне, вшиється, якщо її батько збанкрутував. Який це буде удар для твоєї гарненької приятельки, га, Бекі?

- Думаю, вона якось переживе,- засміялась Ребека.

І вони поїхали, розмовляючи вже про щось інше.

 

Розділ XVIII
ХТО ГРАВ НА ФОРТЕПІАНО, ЯКЕ ПРИДБАВ КАПІТАН ДОББІН

 

 

На короткий час наша розповідь несподівано переноситься в коло славетних подій та осіб 148 і близько торкається історії. Коли орли Наполеона Бонапарта, корсіканського авантюриста, знялися з Прованса, де вони відпочивали після недовгого перебування на острові Ельба, і, перелітаючи з вежі на вежу, нарешті досягли собору Паризької богоматері, то навряд чи ці величні птахи хоч мимохідь кинули оком на Блумсбері - невеличку околицю Лондона, таку тиху й спокійну, наче там ніхто й не помітив шурхоту могутніх крил.

«Наполеон висів на берег у Каннах». Ця звістка могла викликати паніку у Відні, змусити Росію вийти з гри, загнати в кут Пруссію, спонукати Талейрана й Меттерніха похитати головами, спантеличити принца Гарденберга, ба навіть ще й нині живого маркіза Лондондері; та як вона могла потривожити молоду дівчину з Рассел-сквер, перед дверима якої, коли вона спала, нічний сторож вигукував години; яку, коли вона гуляла в сквері, захищали огорожа й доглядач; яку, коли вона виходила бодай недалеко від дому купити стрічку на Саутгемптон-роу, супроводжував чорний Самбо з величезною палицею; про яку завжди дбали, яку одягали, вкладали в ліжко і берегли численні ангели-охоронці, безкоштовно й за гроші? Bon Dieu, 149 скажу я, хіба не жорстоко, що вирішальна битва великих держав неодмінно мала відбитися на долі бідолашної безневинної вісімнадцятирічної дівчини, яка воркувала чи мережила комірці на Рассел-сквер? О ніжна, простенька квіточко! Невже грізне ревіння воєнної бурі досягне тебе й тут, під захистом Голборна? 150 Так, Наполеон востаннє ставить усе на карту, і з цією подією якимось дивом пов’язане щастя бідолашної маленької Емілії Седлі.

Насамперед ця фатальна звістка змела достатки її батька. Останнім часом усі спекуляції злощасного старого джентльмена не мали успіху. Ризиковані заходи не вдавалися, купці банкрутували, гроші дешевшали, коли, за його розрахунками, мали дорожчати. Та навіщо вдаватися в подробиці? Всі й так знають, як тяжко домогтися успіху і як його довго треба чекати, зате втратити все можна дуже легко й швидко. Старий Седлі ні з ким не ділився своїм горем. Здавалося, що в його тихому, багатому домі все йде так, як звичайно: добродушна господиня, ні про що не здогадуючись, і далі гаяла час у метушливому безділлі й виконувала свої дрібні обов’язки, дочка, заполонена своїми егоїстичними сердечними справами, нічого не помічала навколо себе, поки не дійшло до остаточного удару, від якого загинула ця шановна родина.

Якось увечері місіс Седлі писала запрошення знайомим; Осборни давно вже влаштували в