Кара Делевінь - Дзеркальце, моє дзеркальце

у вас вечірка, недобре з твого боку, чувак, недобре. А де вона буде? А можна з вами? А, і до речі, я не «воно», я «вона».

Моя гіпотеза полягала в тому, що більше роздратування я викликатиму, що гірше підриватиму їхні плани і що важче буде зі мною взаємодіяти, то більше шансів, що Аарон просто відпустить Лео, щоб спекатися мене.

Але ні, гіпотеза не спрацювала.

– Слухай ти, Дещо, – Аарон підходить ближче до мене. Так близько, що я бачу обідок райдужки навколо його зіниць, піт, який виділяють його пори, відчуваю гнилий запах його дихання. Так близько, що серце калатає в грудях і мені хочеться бути деінде, будь де, аби не тут. – Якщо ти прийшло, то лишишся тут. Будеш зі мною до кінця, а потім, якщо хоч щось хоч комусь розповіси, я познайомлю тебе зі своїм другом.

Він говорить, як усі розбійники в мильних операх, і я посміялася б, якби не той факт, що йому не доводиться робити майже нічого, щоб я помітила пістолет у кишені його спортивних штанів. Цей шматок металу робить усе, що відбувається, дуже реальним.

Я киваю.

– А тепер не заважай.

Він повертається до інших, а Лео тягне мене під міст, якнайдалі від решти, хитаючи головою.

– Ти що собі думала? – роздратовано питає він. – Я ж казав тобі не приходити. Тепер нам обом глина, Редлі.

– Взагалі-то, ти не казав не приходити, а я намагаюся допомогти, – кажу я. – Ясна річ, що я мушу допомогти. Що тут відбувається? На що вони чекають? Бо вони не надто непомітні, чесно.

– Бачиш, отам більярдна? – Лео вказує на знак через дорогу, і я бачу занедбаний бар чи щось таке зі значком більярдного трикутника, наповненого кулями. – Вони чекають, коли той чувак вийде звідти. А тоді… тоді я не знаю, Редлі. Дивися, коли все почнеться, просто тікай, добре? Просто драпай геть.

– Давай зі мною, – підбиваю його. – Не можу. Аарон мене вб’є.

І ця обіцянка не просто фігура мовлення. Аарон отримує повідомлення, і раптом увесь гурт нашорошується, готуючись до того, що буде далі, як зграя вовків на полюванні.

– Так, це воно. – Погляд Аарона приклеюється до решти. – Приготуйтеся.

Ніхто не звертає уваги на звичний міський шум, аж тут ми чуємо сирени з протилежного боку вулиці, і я бачу, що автівки притискаються до узбіччя, пропускаючи пожежні машини. Дві штуки. Вони зупиняються біля більярдної, і всередину влітає команда пожежників.

– Що за… нафіг? – Плечі Аарона опускаються, він хитає головою. – Що за чортівня взагалі? Навмисне не придумаєш!

Напруга і агресія, які тримали банду вкупі, повільно спадають, поки вони спостерігають, поступово усвідомлюючи, що їхній план провалився, за тим, як люди вихлюпуються з більярдного клубу на вулицю.

– Ну і нахуй. – Аарон повертається до нас. – Класти я на це хотів. Є щось?

– У мене трохи є, – долинає голос.

– Ну то нахуяримось, – каже Аарон і отак просто йде собі геть, а його поплічники за ним. Але для мене має значення лише одне – вони йдуть геть від нас.

Три або чотири удари серця, і я видихаю.

– Що це було? – дивлюся на Лео.

– Які взагалі були шанси, що таке станеться саме в цю мить? – питає він.

– Досить великі, якщо хтось телефонує пожежникам, щоб урятувати ваші дупи, – каже Аш, раптом опиняючись поряд.

– Це ти зробила? – сміюся, в ейфорії від полегшення. – Аш, ти геній! Ти щойно врятувала нас від банди озброєних ґанґстерів.

– Ну, так. – Вона знизує плечима. – Хтось же має подбати про вас усіх. Ви будете потрібні Ней, коли вона отямиться. І взагалі, це було нескладно. Після нашої розмови я дісталася до «Брикстона» і знайшла тебе. Оцінивши ситуацію – вибач Лео, але твій брат і його гамадрили вміють маскуватися десь як ядерна бомба, – я викликала рятівників. Не поліцію, бо це був би донос. Пожежників. Я перевірила, чи немає поряд значних пожеж, бо інакше довелося б вигадувати щось інше. Брехати про закладену бомбу, абощо.

Ми з Лео разом витріщаємося на неї, а вона просто стоїть там, із охайно заплетеним у косу волоссям, у новенькій джинсовій курточці, застебнутій на всі ґудзики. Ніби Диво-жінка. В юності.

Порятунок сп’янив мене до нестями, мені хочеться шалено реготати або бігати колами. Раптом я почуваюся непереможною, могутньою, а це повня дурня. Якщо люди почуваються так, потрапивши у небезпечну ситуацію і виживши, тоді еволюції є за що відповісти. Я, чорт забирай, мале й дурне створіння, яке потрапило у, чорт забирай, дурну халепу, але я чудово почуваюся. Це неправильно.

– Треба йти додому, рятувати маму, – каже Лео, – а потім вибиратися звідти, Аарон з’їхав із глузду.

– Добре, давайте зробимо це, я піду з тобою, – каже Аш. – Але зачекайте хвилинку. Зупиніться. Мені треба дещо сказати вам обом. Дещо важливе.

– Ти про що? – питаю я. Аш не дуже відверта натура, але одне про неї я знаю напевне. Вона ніколи не робить із мухи слона.

– Сьогодні вранці я знайшла збіг з однією комбінацією на татуюванні.

– Тобто, ти знайшла веб-сайт?

– Так. – Аш киває, і обличчя в неї сіре. – У темній мережі. Коли я знайшла сайт, зайти було нескладно, думаю, більшість людей просто не зважає. Це… це сайт, де чоловіки пишуть про дітей, про тих, кого вони звабили і зґвалтували. Татуювання – це секретний знак. Кожна картинка – половина цілого. Півколо й коло, трикутник і ромб. Інша половина витатуйована на людині, якій належить дівчина, але білими чорнилами, тож лише вона знає, де саме. Це – тавро раба. Хтось, сука, витатуював на руці моєї сестри рабське тавро.

– О Господи. – Лео повертається, грюкнувши кулаком по стіні.

Я заплющую очі, намагаючись відігнати картинки того, через що, можливо, пройшла Наомі.

– О Господи Боже. Ні.

Обличчя Аш зсудомило від болю, але це ще не все, що вона хоче сказати.

– Інколи, якщо фото дівчини має популярність, вони переконують її втекти з кимось із них. Чувак каже їй, що кохає її, робить так, що вона віддаляється від друзів та родини, і каже, що вона мусить покинути їх, щоб вони могли бути разом, ну а потім… Зачиняє її десь і повідомляє іншим чоловікам із сайту, коли і де вони можуть використати її.

– Я когось уб’ю, – каже Лео. – Скоро хтось помре.