Іванна Боразан - Ігри долі

а спогади — душу. Спогади, які раз у раз постають, картини у голові Анни. То вона бачить себе дитиною, то вже дорослою дівчиною.

Батьки. Оксана. Друзі. Нік.

Нік! Чоловік, якого вона кохала. Заради якого змінила себе. Любов, до якого знищила її сутність. Зараз, наче дивлячись зі сторонни своє життя, Аня бачить якою наївною, а головне, дурною була. Бачила те, що хотіла бачити. Любила придуманий собою образ чоловіка, який такий далекий від справжнього. Хотіла потрапити у казку зі щасливим кінцем. А казка на те є казка, що до реальності далека. Вона, як ідеал життя, до якого прагнеш, але ніколи так і не отримаєш. Тільки в ній Принц закохується у просту дівчину, і вони живуть довго і щасливо. Тільки в ній кохані люди приймають одне одного такими, як вони є. Тільки в ній все складається так щасливо.

Але хто знає, як би склалося майбутнє Принца і Попелюшки, якби це була не казка. Можливо, так, як і в неї, а можливо, і ні.

Якщо брати до уваги, що Принц — знатний дворянин, відчуття стилю й етикету в нього в крові. Знання того, що він найкращий, що найправильніше робить, не піддається сумніву. Його слово — закон. Тільки він є ідеалом. Тільки він правильно думає і говорить. Таке у нього виховання — завжди бути першим у всьому.

А Попелюшка — дівчина, яка не має власного світобачення. Все, що її оточує, це мачуха і сестри-злюки, і постійна рутинна робота по дому. Єдиним спасінням для неї був її люблячий батько, який повністю підкорявся своїй деспотичній дружині. Уже і перше бачення стосунків чоловіка і дружини. Жінка командує, чоловік — виконує.

Якщо б таке застосувати на подружній парі Принц — Порпелюшка, сумніваюся, що це комусь сподобалося б, особливо королівській родині.

Варіант другий. Попелюшка — слухняна «овечка», яка у всьому підкоряється чоловіку. Такий би варіант сподобався всім, окрім Попелюшки. Хочеться хоча би так думати. Адже якщо маючи право вибору, ти повністю підкоряєшся волі іншої людини — ти або лицемір, причому з дуже стійкою психікою, або людина, яка не має почуття власної гідності, тоді мені цієї людини шкода.

Варіант третій. Компроміс. Іншими словами, порозуміння, яке базується на поступках. Якщо люди кохають, то вони здатні приймати рішення, які не зачіпають почуття іншої людини. Тоді можна говорити про щасливе подружнє життя. Закривати очі на маленькі прогрішення коханої людини. Вчитися один в одного. Доповнювати один одного. Рахуватися з думкою один одного. Слухати поради і пропозиції. А головне, не переставати кохати. Тільки з-за таких умов можна вважати шлюб ідеальним, а життя щасливим. Не часто таке зустрінеш в реальному житті, але як приємно бачити, що все- таки у декого ця казка перетворилася у справжнє життя.

Ані було не суджено долею довго відчувати щастя у подружньому житті. Її принц з благородною душею виявився жалюгідною пародією на нього.

Якщо ти привабливий, багатий чоловік з витонченими манерами поведінки, це ще не означає, що ти принц. Зазвичай, казкових принців зображали з ідеальними рисами як тіла, так і душі. Благородно чинити у будь-якій ситуації — ось найважливіший показник образу принца. Наділений чоловік якостями, які повинні бути, на думку тієї чи іншої дівчини, часто називали чоловіками мрії або принцем. Існує навіть вираз: «Чекаю принца на білому коні», тобто ідеального чоловіка.

Таким ідеальним чоловіком для Анни мав бути Ніколас Харт. А чим не принц? Багатий, розумний, успішний, в додачу щей красень, уява домалювала благородство — і вже вилитий казковий принцип. Прикріпити до принца Попелюшку у образі Ані — і казка перетворилася на реальність. Пишне весілля, щасливе майбутнє окреслює уява. Але жити довго і щасливо виявилося не так просто. Маленькі неприємності долалися, згодом забувалися, та перед уже великою проблемою їхніх сил не вистачило. Аня не змогла простити Ніка за втрату дитини, а він, у свою чергу, хотів зламати її волю, підкорити, принизити, заставити стояти перед ним на колінах.

Та жінка не піддавалася: інколи корилася, інколи бунтувала. Спочатку Ніка це заводило, заставляло ще більше принижувати її, ламати, але потім набридло. І ось, щоб якось урізноманітнити своє життя, заводив собі коханок. Та останнім часом з’явилася уже постійна, яка разом з ним працювала. Аня про це дізналася, та й не дуже Нік це приховував. Було нестерпно принизливо, і боляче ранило серце. Але простити і забути, що через нього загинула їхня дитина, не могла. Як би за інших обставин це сталося, можливо, змогла б. А так вона і майбутня дитина зробилася на останньому місці. На першому завжди була робота, гроші і він сам. Та запізно вона зрозуміла, що одружена з егоїстом, якому не притаманні ні співчуття, ні багато таких людських якостей, які так потрібні для спільного життя.

Аня згадала, як часто плакала наодинці чи то через поламану гордість, чи розбите серце, чи пустоту душі, яка поступово гине без любові. Вона, людина, яка виросла на любові, не могла вижити без неї. Єдиним виходом було розлучення. Та Нік відреагував на її заявку не так, як би мав. Аня думала, що він зрадіє, нарешті позбудеться надокучливої дружини, але зраділа, коли побачила як її чоловік сердиться, значиться ще не все втрачено, можна відновити їхні стосунки. Та коли почула, що він боїться втратити не її, а свій капітал при розлученні, як удар грому оглушив її.

І тому стоячи на скалі, вона хотіла стрибнути униз. Усім від цього стало б легше. Нік не переживав би за свої гроші і жив спокійно зі своєю пасією. Нікому вона не потрібна. Її життя даремне. Навіщо жити? Гіркота від власних думок стала у горлі й не давала дихати. Сльози навернулися на очі. Згадала свою рідну домівку, де прожила таке щасливе дитинство і юність, батьків, друзів і зрозуміла, що буде боротися до останнього. Та не вдалося зробити навіть кроку до бажаного, як доля зробила так, як мало бути.

Перелякана Аня падає у море. Задихається. Не вдається знайти таке бажане повітря. Хвилі обступили з усіх сторін, намагаючись навіки сховати у