Іванна Боразан - Ігри долі

Щось міцне підхоплює її і несе до спасіння. Небуття… Чорна прірва… А потім біль у всьому тілі. Не витримавши його, дівчина втрачає свідомість. Що було далі, Аня не пам’ятає. Тільки згодом чує голоси і бачить турботливі обличчя жінки і чоловіка. Марія. Андрій. Тепер заповнилися пробіли її пам’яті. Вона все згадала.

Та тіло все ще її не слухає. Воно й досі бореться з недугом. Розум невпинно аналізує події, залишаючи осторонь тілесні потреби. Чомусь він повернувся до тієї ночі, коли Аню перший раз почали мучити нічні жахіття. Зараз уже зрозуміло, що то не сон, а фрагменти її колишнього життя. Ось чому вона так панічно боялася моря у той момент, коли була морська прогулянка на яхті. Мало не померла у воді. Пам’ятаєш ти чи ні, але інстинкт самозбереження невпинно працює, не даючи можливості повторити хибний крок.

І зараз, знаючи послідовність подій, незрозумілість вчинків і слів, розум Ані дійшов до висновку, який просто перевернув її уяву про людей. Значить, «коханий» чоловік захотів позбутися небажаної проблеми, тобто її. І цю брудну справу довірив своїй коханці. Як би хтось розказав це їй, вона б розсміялася, але зараз знаючи, що це правда, уже не до сміху.

Як можна цінувати гроші більше, ніж людину? Як цей неживий предмет любити більше, ніж живу істоту? Як можна упасти так низько?

Розлучення завдасть багато клопоту, краще позбутися дружини, як надокучливого таргана. І то, тарган почувається краще, бо не відчуває любові і прив’язаності до свого ката. Його менше болить.

Сльози ллються по щоках, а вона сама цього не розуміє. За те розуміють Андрій з Марією, які бачать переміни у дівчини, і не знають радіти їм чи ні.

Радіти, бо небезпека минула, адже сльози так швидко не висихають, як перше, отже температура падає, а сумувати, бо стає зрозумілим, що Аня все осислила і це боляче б’є по її душі.

«Якби вона ще й знала, хто намагався виконати волю Ніколаса Харта, це б, напевне, її остаточно зламало», — так думав Андрій, адже не знав, що Аня підслухала його сповідь перед сестрою і все знає. І їй дуже боляче дізнатися таку правду про коханого чоловіка. Не кожному під силу адекватно сприйняти таку новину. Неймовірно боляче дізнатися, що чоловік, якого ти кохаєш — кіллер. Він убиває людей і за це отримує гроші, криваві гроші. Як можна з цим жити, знаючи, що його руки в крові? Чим він кращий за Ніка Харта? Нічим! Навіть не знає, хто з них гірший: Нік, який замовив вбивство чи Андрій, який взявся його виконувати. І так несамовито болить серце. Знову розчарування і втрачені надії. Так завжди буває? Чи то тільки в неї так, після кохання приходять зовсім протилежні почуття.

Завжди вона пішка у чужих руках. Коли ж нарешті візьме ситуацію у свої руки і буде боротися за свої права, бажання і діяти так, як хоче сама, а не так, як диктує чоловік чи суспільство!

Ця жага боротьби блискавкою пронеслася по її тілу, зупинившись в мозку. Правильно розшифрувавши сигнал, він почав усердно працювати над програмою оздоровлення. І вже через кілька годин Аня відкрила очі. Але тоді їй здалося, що краще б цього не робила. Тепер усе змінилося, і як з цим жити, вона не знає.

Марія, як завжди, поралася на кухні: готувала свій фірмовий суп, який вмить хвору підніме на ноги. У цій тендітній дівчині стільки жаги до життя, що з кожним днем їй все краще і краще.

Андрій уже заспокоївся. Ніяка небезпека уже на загрожує його коханій, тому з чистою совістю почав уже ходити на роботу. Але й там не мав спокою. Ранком ледве можна випхати за двері, а згодом щогодини телефонує додому запитати, як у них справи. Та схоже Ані це не до вподоби, її нервує таке піклування про себе. І недаремно, адже чим більше любові і турботи, тим важче їй покинути їхній дім. А це зробити вона вирішила остаточно. Їй треба побути наодинці сама з собою. Подумати, як їй жити далі, а тут це неможливо. І як це не лицемірно виглядає зараз, коли вона набирається сил у цьому домі, який скоро покине, ніжиться у турботі домочадців, яких також скоро залишить. Але вона змушена так вчинити. Інакше не можна. Треба нарешті жити життям, яке належить тільки їй. Не озиратися на минуле. Але щоб це зробити, потрібно розставити всі крапки над «і» та розпрощатися зі своїм колишнім життям назавжди.

Аня уникає розмови з Андрієм. Його це бентежить. Він дуже хоче, щоб вона поділилася з ним своїми переживаннями, своїми думками щодо свого життя. Але ні, вона мовчить. Спочатку Андрій заспокоював себе тим, що вона ще хвора, потрібно берегти сили на одужання, а не тратити їх на балачки. Та зараз усе по — іншому. Аня вже повністю здорова, але говорити з ним відмовляється. Знайде тисячу причин, аби з ним не бути наодинці або переведе розмову на іншу тему. І якось дивно стала себе поводити. Відсторонено, наче зовсім чужа людина. Не витримавши незрозумілості, Андрій напряму запитав:

— Що з тобою таке?

— Ти про що? — вдала, що не розуміє. у чому суть цього запитання Аня.

— Прекрасно знаєш, про що. Ти вкрай змінилася після хвороби. Скажи, що тебе гризе. Поділися зі мною, я постараюся зрозуміти і допомогти..

— Я хочу від вас піти! — твердо сказала Аня, а її пальці були міцно стиснуті в кулак і сховані за спиною. Їй було боляче говорити це. Такої ніжності і доброти вона не зустрічала ніколи, окрім її рідної домівки, коли батьки були поруч. У неї було відчуття, що покидає також свій рідний дім і найдорожчих їй людей. Але так краще! Краще для всіх. І для неї в тому числі.

— Що ти таке говориш? — не вірив власним вухам Андрій. — Чому?

— Так краще.

— Я не розумію? Що трапилося? Тебе тут образили?