Роберто Сав'яно - Ґоморра

черговий арешт та судовий максі-процес більше скидається на шлях заміни капо та переривання бізнесового циклу, аніж щось здатне знищити злочинну систему.

Обличчя, що з’явилися наступного дня в газетах, вишикувані в рядок, — боси, їхні поплічники, молоді компаньйони та старі досвідчені охоронці, — відображали не чітке внутрішнє коло керівників-кримінальників, а шматочки мозаїки влади, з якою всім доводилося рахуватися впродовж двадцяти років. Після «спартаківського» процесу ув’язнені боси почали — спідтиха або відверто — погрожувати суддям, чиновникам та журналістам — усім, кого вони вважали винуватими в тому, що групу безневинних виробників моццарелли та цементу перетворили в очах закону на вбивць та рекетирів.

Їхньою улюбленою мішенню став сенатор Лоренцо Діана. Боси розсилали листи місцевим газетам і недвозначно погрожували під час судових засідань. Відразу ж після оголошення вироку на «спартаківському» суді якісь невідомі пробралися на рибоферму брата сенатора, витягли рибу з води і розкидали по землі. Форель повільно загинула, звиваючись і хапаючи ротом повітря. Дехто з «розкаяних» навіть розповів про плани замаху на життя сенатора, що їх виношували декотрі з «яструбів» Каморри. Реалізацію цих планів зупинила протидія більш дипломатично налаштованих членів клану. Зміні думки посприяла і поліцейська охорона сенатора Діани. Озброєний супровід ніколи не був перешкодою для кланів: вони не бояться поліцейських та куленепробивних автомобілів. Але наявність охорони означає, що людина, яку вони хочуть ліквідувати, не одна, що їм не вдасться так легко позбутися особи, на чию смерть відреагують лише члени родини. Лоренцо Діана — один з тих політиків, хто вирішив викрити складний владний механізм клану Казалезі, а не просто засуджувати злочинців — як зазвичай. Він народився в Сан-Чіпріано-д’Аверса і тому був безпосереднім свідком того, як «піднялися» Барделліно і Сандокан, на власні очі бачив ворожнечу, жорстокі вбивства та бізнесові оборудки.

Про владний вплив Системи він знав краще будь-кого, і тому клани бояться його знань та його спогадів. Вони бояться, що коли не сьогодні, то завтра він знову збурить інтерес загальнонаціональних засобів масової інформації. Вони бояться, що сенатор розповість Комісії з боротьби з мафією те, про що преса, зводячи все до розборок місцевої шпани, навіть не здогадується. Лоренцо Діана — один з тих небагатьох людей, які знають, що боротьба з владою Каморри потребує безмежного терпіння, того терпіння, що дозволяє починати все з самого початку, знову і знову, терпіння, яке одна за одною розплутує нитки кримінального вузла, щоб добратися до його осердя. Повільно, але з наполегливістю та гнівом, навіть якщо притупляється гострота уваги, навіть коли всі твої зусилля починають здаватися марними, навіть коли ти губишся в метаморфозах кримінальної структури, яка змінюється, але завжди уникає поразки.

Із закінченням судового процесу виникла небезпека сутички між родинами Бідоньєтті та Ск’явоне. Вони вже роками намагалися відтерти одна одну за допомогою кланів — членів конфедерації, але спільні економічні інтереси завжди брали гору. Територія Бідоньєтті охоплює північну частину регіону Казерти і сягає узбережжя. В розпорядженні клану Меццанотте є потужні групи лютих бойовиків. Вони заживо спалили Франческо Сальво, який працював у барі під назвою «Тропікана»: то було покарання за те, що він замінив гральні покер-машини Бідоньєтті на гральні машини конкуруючого клану. Вони навіть не побоялися вистрелити фосфорним зарядом в автомобіль Габріеле Спенузо на автошляху Нола — Вілла-Літерно. В 2001 році Доменіко Бідоньєтті наказав знищити Антоніо Мальюло, бо той, незважаючи на те що був одружений, насмілився підбивати клинці до кузини боса. Вбивці вивезли його на пляж, прив’язали до стільця і почали набивати йому рота й носа піском. Мальюло намагався дихати, ковтав і випльовував пісок, гриз його, вибльовував і мотав шиєю туди-сюди. Але його слина, змішавшись з піском, утворила щось на кшталт цементу, клейкої суміші, яка зрештою і задушила його. Жорстокість Меццанотте була прямо пропорційна його економічній моці. Згідно з даними розслідування, здійсненого Неапольським антимафіозним відділом у 1993 та 2006 роках, сім’я Бідоньєтті, котра займалася сміттєзбиральним та утилізаційним бізнесом, утворила альянси з бізнесменами «сепаратистської» масонської ложі «П-2», для яких вони незаконно — і за «спеціальними» цінами — влаштовували утилізацію токсичних відходів. Ґаетано Черчі, племінник Чіччотто-Опівнічника, заарештований під час операції «Адельфі» проти екомафії, тобто ділків, що займалися незаконною утилізацією відходів, був зв’язковим між казалезькою Каморрою та масонами і часто зустрічався напряму з Лічіо Джеллі для вирішення бізнесових питань[4]. Слідчі виявили ці оборудки через прибутки — понад 35 мільйонів — однієї компанії. Боси Бідоньєтті та Ск’явоне, скориставшись тим, іцо обидва потрапили за ґрати, могли натравити своїх людей одне на одного, щоби знищити конкурентний клан. Був момент, коли, здавалося, все ось-ось вибухне і розпочнеться війна, результатом якої буде кільканадцять трупів щоденно.

Весною 2005 року наймолодший син Сандокана поїхав на вечірку в Парете, на територію Бідоньєтті, і, згідно з даними слідчих, почав фліртувати з якоюсь дівчиною, хоча та була зі своїм кавалером. Нащадок сім’ї Скявоне був без охорони, наївно припускаючи, що одне те, що він є сином Сандокана, зробить його невразливим до будь-якої агресії. Та не так сталося, як гадалося. Кілька чоловіків витягнули його з приміщення і побили — надавали ляпасів, стусанів та копняків. Йому довелося звернутися до шпиталю, щоби зашити розсічену шкіру на годові. Наступного дня десь п’ятнадцятеро хлопців на мотоциклах та автомобілях під’їхали до бару «У Пенелопи», де зазвичай полюбляли стирчати хлопці, що напередодні напали на Сандокана. Озброєні бейсбольними бітами, вони розгромили цей заклад і перетворили на відбивну кожного, хто там був, але так і не змогли знайти нікого з тих, хто позбиткувався над Сандоканом. Схоже, вони втекли через чорний хід; бойовики погналися за ними і почали стріляти по них, коли ті вискочили на п’яццу. В результаті одного перехожого було поранено в живіт. У відповідь на цей напад наступного дня до кафе Маттеотті в Казаль-ді-Прінчіпе, де зазвичай крутилися молоді компаньйони клану Ск’явоне, під’їхали три мотоцикли. Наїзники повільно позлазили зі своїх залізних коней, даючи перехожим можливість вшитися геть. А потім почали все громити і трощити. До поліції надійшло повідомлення про бійку з шістнадцятьома ножовими пораненнями. Атмосфера згустилася: насувалися хмари нової війни.

Несподіване зізнання Луїджі Діани призвело до посилення напруженості. Як писала одна місцева газета, цей pentito заявив, що Бідоньєтті несе відповідальність за перший арешт Ск’явоне, що саме він співробітничав з карабінерами і видав криївку боса у Франції. Групи бойовиків. уже готувалися до сутичок, а карабінери готувалися збирати трупи. Але Сандокан своїм публічним жестом особисто перепинив різанину, що назрівала. Попри жорсткі тюремні правила, він примудрився переслати місцевій газеті листа, який