Роберто Сав'яно - Ґоморра

було надруковано на першій сторінці 21 вересня 2005 року. Бос, як вправний менеджер, вгамував конфлікт, заперечивши слова «розкаяного», чийого родича було вбито буквально через кілька годин після опублікування цієї заяви. «Було доведено, що наводку, за якою мене було заарештовано у Франції, зробив Карміне Ск’явоне, а не Чіччотто Бідоньєтті. Істина полягає в тому, що «розкаяна» особа, що називає себе Луїджі Діана, бреше, бо хоче посіяти ворожнечу заради власної вигоди».

Сандокан також «радить» редактору газети висвітлювати новини належним чином: «Благаю — не дайте цьому запроданцю та скомпрометованому зраднику використовувати вас, не дайте перетворити вашу газету на скандальну ганчірку, бо вона неминуче втратить до себе довіру, як це вже сталося з вашим конкурентом. Я не поновив передплату на ту газету, і багато людей скористається моїм прикладом. Вони, як і я, не купуватимуть газету, якою можна так легко маніпулювати».

В такий спосіб Сандокан намагається дискредитувати конкурентне видання і публічно віддає перевагу тій газеті, куди він надіслав свого листа, таким чином обравши її своїм новим рупором. «Я навіть не завдаватиму собі клопоту коментувати той факт, що ваш конкурент призвичаївся писати побрехеньки. Ви ж як та вода з джерела: чисті та прозорі!»

Сандокан закликав своїх людей перейти з однієї газети на іншу. Вимоги підписатися на газету, обрану босом, і скасувати передплату на попередню розійшлися по десятках тюрем в усій Італії. Ось як Сандокан завершив свого листа з пропозицією миру: «Життя завжди випробовує людину на здатність долати перешкоди. І ось воно випробувало цих так званих «розкаяних» багнюкою — як свиней!»

Картель Казалезі не зазнав поразки. Навпаки, він, здавалося, навіть ожив. Як засвідчив неапольський прокурор з антимафіозного відділу, картелем зараз керує дуумвірат: Антоніо Йовіне на прізвисько Малюк (бо став ватажком клану в юному віці) та Мікеле Загарія, виконавчий бос Казапезенни на прізвисько Кривоголовий через несиметричність його обличчя, хоча зараз він воліє називати себе Манера. Ці двоє роками переховувались від поліції і займають почесні місця в списку найнебезпечніших втікачів в Італії, що його має при собі міністр внутрішніх справ. Їх неможливо вислідити, але вони, безперечно, переховуються десь у своїх містах. Жоден бос не може надовго відірватися від свого коріння, бо саме на цьому корінні тримається вся його влада, а без нього вона приречена на крах.

Якихось кільканадцять миль, мікроскопічні населені пункти, плутанина коротких провулків, ферми, загублені посеред полів, — однак спіймати їх неможливо. Але вони все одно десь тут, неподалік. Вони часто від’їздять за кордон, але завжди повертаються додому, де проводять більшу частину року. Всі про це знають. Однак ніхто не може їх схопити. Їхня система прикриття настільки ефективна, що запобігає їхньому арешту. Їхні сім’ї та родичі так і продовжують мешкати в їхніх віллах. Вілла Антоніо Йовіне в Сан-Чіпріано збудована в стилі арт-нуво, а здоровенний житловий комплекс Мікеле Загарія, розташований між Сан-Чіпріано та Казапезенною, має скляну вежу, щоби сонячне світло мало змогу потрапляти до величезного дерева, що займає центральну частину жилої зали. Родина Загарія володіє десятками компаній по всій Італії, а також — згідно з інформацією Неапольського антимафіозного відділу — найкрупнішою в Італії землерийно-транспортною фірмою. Найпотужнішою з усіх. Її економічне панування ґрунтується не на прямій кримінальній діяльності, а на здатності урівноважувати застосування легального та нелегального капіталу.

Всі ці фірми примудряються бути надзвичайно конкурентоздатними. Вони мають справжнісінькі кримінальні колонії в Емілії, Тоскані, Умбрії та Венето, де антимафіозні обмеження та сертифікація є менш жорсткими, ніж в інших регіонах, і ця обставина дозволяє переводити сюди цілі виробництва. Спочатку казалезці вибивали гроші за «кришування» з кампанійських бізнесменів, що розгорнули свою діяльність на півночі, але тепер вони керують ринком напряму. Вони контролюють більшість будівельних компаній поблизу Модени та Ареццо, ввозячи туди робочу силу, головним чином — з Казерти.

Останні розслідування свідчать, що будівельні компанії, пов’язані з казалезьким кланом, проникли до ТАV, тобто до спорудження лінії швидкісного потяга на півночі, а на півдні їм вдалося це зробити дещо раніше. Одне розслідування, здійснене 1995 року за координації судді Франко Імпозімато, виявило, що великі компанії, яким вдалося перемогти в тендері за ділянку швидкісного потяга Неаполь — Рим, згодом на правах субпідряду залучили до виконання контракту компанію Edilsud, пов’язану не з ким іншим, як з Мікеле Загарія, а також з десятками інших компаній, що мали зв’язок з картелем Казалезі. Ця оборудка принесла її учасникам близько п’яти мільярдів євро.

Розслідування свідчать, що клан Загарія вже досяг домовленості з калабрійською Ндранґетою про участь цієї фірми в тендері у тому випадку, коли проект ТАV дотягнеться до регіону Реджо-Калабрія. Казалезці були і є готовими брати в ньому участь. Як свідчать останні розслідування неапольських слідчих, касапесенське крило організації проникло в низку проектів громадських робіт в Умбрії, пов’язаних з відбудовчими роботами після землетрусу 1997 року. Компанії Каморри в районі Аверси здатні домінувати на кожній стадії кожного великого контракту і кожного великого будівництва. Вони займаються здаванням в оренду устаткування, землерийно-транспортними роботами, постачанням будівельних матеріалів та робочої сили.

Фірми з району Аверси завжди готові втрутитися в процес: вони добре організовані і працюють швидко, економічно та ефективно. В Казаль-ді-Прінчіпе офіційно функціонують 517 будівельних компаній. Солідна їх частина є прямим продовженням кланів, а є ще сотні других, ціла армія, завжди готова взятися до будь-якої будівельної роботи. Клани не заблокували будівництво в цьому районі, а спрямували вигоди від нього до своїх кишень. За останні п’ять років на кількох квадратних милях були споруджені справжнісінькі комерційні трони з цементу: один з найбільших кінотеатрів у країні — в Марчанізе; найбільший на півдні Італії торговий центр — в Теверолі; а також найбільший в Європі торговий центр в Марчанізе, і все це — в регіоні з надзвичайно високим рівнем безробіття, яке породжує безперервний потік емігрантів. Гігантські комерційні комплекси. Згідно з класифікацією, яку запропонував етнолог Марк Оже, це — «нічийні простори», але вони більше схожі на відправні точки. В цих супермаркетах паперові гроші, виручені за все продане та спожите, уречевлюють капітал, який інакше не зміг би знайти конкретного легітимного застосування. В цих місцях гроші здобувають свою законність. Чим більше торгових центрів має постати, тим більше постане будівельних майданчиків, чим більше товару, що прибуває, тим більше постачальників залучається до роботи, чим крупніші партії товару, тим швидше гроші зможуть перетнути нерівні зазублені межі нелегальних територій і опинитися в легальній царині.

Клани заробили на розбудові району, і вони також завжди готові пожати плоди матеріальних винагород. Вони з нетерпінням чекають