Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Адо? — почувся голос на задвірках свідомості. Теплий. Хрипкуватий. Знайомий до болю. — Адо, розплющ очі. Адо, прокинься. Прошу тебе. Вони зникли. Чуєш? Зникли.

Гарячі губи невпевнено торкнулися моїх. Це настільки відрізнялося від попередніх поцілунків, що я наважилася відкрити повіки й здивувалася, коли мені це вдалося. Не Грейс, а саме мені. 

— Ти...бачиш мене? — тихо перепитала. — Хто я?

— Ти моя совість, Адо, — прошепотів він у губи й знову поцілував.  Спочатку обережно, ніби він боявся зламати щось крихке. Потім впевненіше. Гаряче. Жадібно.

Здавалося, ніби він заміняв своє минуле цими дотиками. Ніби він намагався стерти з моїх губ слід від поцілунків іншого чоловіка. Того, яким він колись був. Можливо, так воно й було.