Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Вітер холодний і пронизливий вривався в кімнату, але це вже не було важливо. Все, що колись здавалось загрозою, всі ті ночі тривоги та темні дні, коли серце билося з огляду на кожен крок, нарешті відійшло в минуле. Оксана стояла перед великими вікнами, дивлячись на нічне місто, яке тихо дихало поза стінами. Мирослав стояв поруч, його погляд не відривався від неї. Вони пройшли через безліч випробувань, але тепер їхній шлях був ясний і відкритий перед ними.

— Все закінчено, — прошепотіла Оксана, не відриваючи погляду від темного горизонту. В її голосі не було страху, лише спокій, який наповнював її з кожним подихом. Вона відчувала, як всі тривоги, які тримали її так довго, поступово розвіюються, залишаючи лише відчуття легкості.

Мирослав підійшов до неї, поклав руку на її плече і обережно повернув її до себе. Її погляд зустрів його очі, і вони обоє зрозуміли — це був той момент, коли не було більше жодних таємниць, жодних небезпек, що загрожували їхньому майбутньому.

— Ми пройшли через все це разом, — сказав Мирослав тихо, але впевнено. — Ти більше не повинна боятися. Ти і я, ми тепер маємо одне одного. І більше нічого не має значення.

Оксана посміхнулась, але в її очах була глибока вдячність. Вона зробила свій вибір. Вона вибрала його, і це було найбільше, що вона могла зробити для себе. Всі ті страшні моменти, сумніви і невідомість залишились позаду, а попереду була лише світла дорога до майбутнього.

— Я готова бути з тобою, Мирославе, — сказала вона, її голос був твердим і спокійним, і цей момент був її остаточним рішенням. — Без страху, без таємниць, без минулого, яке нас тягне вниз.

Мирослав витягнув з кишені маленьку коробочку і, обережно відкривши її, показав Оксані діамантове кільце. Він не міг більше відкладати цього моменту. Він знав, що немає часу на вагання. Вони пройшли через біль і втрати, і тепер вони могли разом будувати нове життя.

— Оксано, — сказав він, глянувши їй в очі, — я не хочу більше жити без тебе. Ти змінила моє життя, ти дала мені надію, коли я вже майже втратив віру в усе. Ти моя надія і моє майбутнє. Я прошу тебе залишитися зі мною назавжди. Виходь за мене.

В її очах блиснули сльози, але це були не сльози болю, а сльози радості, сльози очищення. Вона довго не могла сказати нічого, її серце було переповнене емоціями. Вона поглянула на нього, на це кільце, що виблискувало у вогнях, що віддзеркалювались в її очах, і зрозуміла — цей момент був для неї справжнім щастям.

— Так, — прошепотіла вона, — я буду твоєю. Я хочу бути з тобою завжди.

Мирослав, почувши її відповідь, усміхнувся, і його обличчя стало м’якшим, ніж будь-коли. Він обережно надів кільце на її палець і потягнув її до себе, обійнявши так, наче більше нічого не мало значення. Вони стояли в тиші, але ця тиша була спокійною, глибокою і наповненою сенсом. Вони перемогли, і тепер не було вже нічого, що могло б зупинити їх.

Протягом кількох наступних тижнів Оксана і Мирослав залишали позаду всі темні моменти свого життя. Вони знову разом, і тепер нічого не могло розлучити їх. Вони отримали шанс почати з чистого аркуша. Їхні відносини стали міцнішими, ніж будь-коли раніше, і хоча їхня історія була наповнена боротьбою, тепер вони змогли знайти своє місце в світі, де більше не було місця для страху та невизначеності.

Мирослав більше не був бізнесменом з минулим, яке переслідувало його. Оксана більше не була просто дівчиною, яка намагалася вирватися зі світу, де все було занадто темно. Тепер вони були партнерами в житті, готовими разом йти вперед, рука об руку, в нову главу свого життя.

Одного вечора, коли вони сиділи разом на балконі їхнього нового будинку, споглядаючи зірки, Оксана запитала:

— Що далі? Що нас чекає?

Мирослав посміхнувся і, обнявши її, відповів:

— Далі? Ми йдемо вперед, ми будуємо наш світ. І більше немає нічого, що могло б нас зупинити. Ти і я, Оксано, ми зробимо все разом.

І з цими словами вони поцілувались, їхні серця билися в унісон, і все навколо них стало таким простим, таким ясним. Вони були разом, і це було все, що їм потрібно було.