Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Темрява нависала над містом, і останні години перед протистоянням з Соколовим здавалися найбільш напруженими за все їхнє життя. Оксана і Мирослав йшли по пустому коридору старого складського приміщення, що колись служило Соколову як штаб для його кримінальних операцій. Тепер же цей підсобний простір став місцем для остаточного вирішення їхньої боротьби. Соколов більше не був тим, хто міг маніпулювати усіма навколо; він більше не мав можливості використовувати свої зв'язки і хитрощі, щоб тримати їх у страху.

Оксана не могла не відчувати, що зараз стоїть на межі великої зміни. Кожен її крок був випереджений не тільки її відчуттям місії, але й тим, що ціле життя — ціле існування у боротьбі з тим, що Соколов символізував, ось-ось закінчиться. Вона дивилася на Мирослава і розуміла: сьогодні вони будуть разом до кінця. Вони не зупиняться.

Вони підійшли до великої дерев’яної двері, що вела до зали, де зібралися останні залишки людей Соколова. Оксана відчувала, як серце б'ється швидше, як напруга зростає. Її рука стиснула долоню Мирослава, коли він тихо прошепотів:

— Ми зробимо це. Ти готова?

Оксана кивнула. Все її життя, кожен момент цього випробування, все те, чого вони домоглися, зводилося до цього. Вони повинні були вивести Соколова на чисту воду, змусити його зізнатися в усіх своїх злочинах і маніпуляціях. Це був їхній шанс покласти край його контролю над усіма. Останній крок до свободи, яку вони давно заслужили.

Вони увійшли в кімнату, де сидів сам Соколов, розкішно обставлене приміщення служило йому не лише як офіс, але й як місце, де він планував свої темні справи. Він був за столом, схилившись над документами, і навіть не помітив їхнього входу.

Мирослав перший заговорив.

— Я сподіваюся, що ці документи, які ми знайшли, будуть тобі корисні, Соколов, — його голос був холодний і рішучий.

Соколов підняв голову, і на його обличчі відразу з'явилася звична холодність. Але цього разу він не зміг приховати роздратування, яке відразу з'явилося в його погляді. Він розумів: все йде не так, як він планував.

— Мирослав… Оксана, ви знову хочете брудної гри? Я вас попереджав, що це буде дуже погано для вас, — його слова звучали спокійно, але з ноткою загрози. Він намагався тримати ситуацію під контролем, але йому було видно, що щось йде не так.

Оксана зробила кілька кроків уперед, тримаючи в руках папери, які стали доказом усіх злочинів Соколова. Вони виклали на стіл, даючи йому змогу побачити те, що тепер не залишало жодного сумніву — його маніпуляції, шахрайства, тиск на бізнесменів і навіть зв'язки з корупціонерами в політиці. Вся його мережа була зібрана на цих аркушах. І це було остаточним доказом того, що він більше не міг залишатися в тіні.

— Це все, Соколов, — сказала Оксана, її голос не тремтів. — Ти більше не зможеш вийти з цього. Твої маніпуляції більше не працюють. Ти втратив підтримку.

Соколов, почувши її слова, стиснув зуби. Він добре розумів, що відтепер нічого не залишиться в тіні. Все, що він робив, все, чим керував, стало очевидним. Його зв’язки з темними світом були зламані, а його вплив почав руйнуватися прямо на його очах.

— Ви думаєте, що все так просто? — сказав він, намагаючись зберегти хоча б ілюзію контролю. — Ви ще не знаєте, з ким ви маєте справу.

Але Оксана була непохитна.

— Ми знаємо все. І ми можемо це використовувати, — її погляд був проникливим. — Ти більше не зможеш ховатися за своїми людськими ресурсами. Твоя гра закінчена.

Соколов засміявся, але це був сміх безнадії.

— Можливо, це кінець моєї гри, — він не сумнівався в тому, що вона права, — але, знаєте, для вас це може бути ще не все. Я ще маю свої карти, і вам слід бути обережними.

Оксана і Мирослав дивилися на нього. Вони знали, що не можна дати йому шансів. Вони обидва були на межі великої перемоги, але це ще не означало, що вони могли дозволити йому втекти або навіть спробувати підняти голову ще раз.

— Вже пізно для тебе, — сказав Мирослав. — Ти все втратив.

В ту ж мить двері кімнати різко відчинилися, і кілька людей Соколова увірвалися в приміщення, готові захищати свого боса. Але Оксана і Мирослав не стали чекаючи. Вони мали все, що потрібно, щоб усі ці зв’язки стали явними.

— Ваші шанси минули, — сказав Мирослав. — Ми вже маємо все, що нам потрібно, щоб покласти край цьому.

Той момент був визначальним. Всі злочини Соколова стали відомі, і більше не було куди тікати. Його зв'язки з поліцією, бізнесменами і кримінальними угрупованнями почали розпадатися на очах. І хоч він ще намагався вдавати з себе сильного гравця, це було вже марно.

Соколов знав, що його час минув. Він більше не мав того впливу, який колись мав, і навіть його власні люди не підтримували його так, як раніше. Тепер він був самотнім, і всі його злочини стали відкритими для світу.

Оксана і Мирослав нарешті могли спокійно дивитися в майбутнє. Вони перемогли. Соколов більше не був їхнім ворогом, і світ перед ними розгортався без страху.

Оксана повернулася до Мирослава, і їхні погляди зустрілися.

— Ми це зробили, — сказала вона, і в її голосі не було більше сумнівів. — Тепер ми можемо бути разом.

Мирослав усміхнувся і взяв її за руку. Вони знали, що попереду ще буде багато важливих моментів, але тепер вони нарешті були вільні від всіх тих темних сил, які тримали їх у страху.

— Тепер у нас є все, — сказав він, — і ми маємо право на своє щастя.

Так, боротьба закінчилась. Тепер перед ними розпочинався новий етап життя.