Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

— Ти так швидко впорався?

Олівер посміхнувся, у його очах з’явилася іскорка ностальгії.

— Я працював тут ще підлітком. Хоча минуло вже чимало років, я чудово пам’ятаю, як і що потрібно робити, — відповів він, ховаючи руки в кишені.

Його усмішка стала ширшою, коли він почав згадувати про свою роботу на фермі. На обличчі з’явилася якась гордість за виконану справу.

Він поглянув на Коліна і з легкою усмішкою додав:

— Колін мене вчив, як правильно доглядати за кіньми: як часто їх годувати, давати воду, контролювати раціон... Він був гарним вчителем, хоч і занадто вимогливим.

Колін, схрестивши руки на грудях, удавано суворо примружився.

— Вимогливим? Просто я хотів, щоб ти робив усе правильно. Коні потребують дисципліни й догляду, не гірше за людей.

Олівер кивнув, усміхаючись.

— Так, це точно. Але саме завдяки тобі я навчився відповідальності.

Вони обоє кинули погляд на одну з картин, що висіла на стіні. На ній були зображені могутні коні, що бігли полем. У цю мить вони обоє відчули  особливий зв’язок, який виникає між людьми і тваринами на фермі — робота, яка вимагає не лише сил, а й душі.