Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Кейт мимоволі помітила вазу з квітами на столі, які додають кімнаті певного шарму, і прислухалася до його слів.

— А квіти... Перед весіллям вона поставила мені умову: якщо в нашій вітальні не будуть завжди свіжі квіти — я не вийду за тебе. — Колін гірко посміхнувся. — Пришлося миритися з цим.

Він на мить замовк, згадавши її слова, і потім додав:

— Хоча я вважаю, що всі ці речі лише заважають. Але погодився на це все, щоб не втратити свою Елен. І після її смерті я не змінив інтер'єр і не відмовився від звички завжди ставити квіти.

Кейт відчула тиху болісну ноту в його голосі і зрозуміла, що ця історія має для Коліна велике значення. Вона не знала, що сказати, тому просто кивнула, даючи зрозуміти, що розуміє, і в той же час поважає його вибір.

Олівер, помітивши, що Кейт трохи розгублена, усміхнувся і зручно поставив руки на її сумки.

— Пішли, я покажу тобі кімнату. — сказав він, повільно крокуючи до сходів. — А поки ти розміщуватимешся, я занесу твої речі.

Кейт пішла за ним, почуваючи себе трохи зніяковілою, але водночас заспокоєною, завдяки доброзичливості навколишніх. Вони піднялися сходами, і Олівер, не зупиняючись, відкрив двері в маленьку кімнату на другому поверсі.

Кімната була невелика, але неймовірно затишна. Стіни були пофарбовані в світлі пастельні відтінки, що робило приміщення ще більш простим і легким. Ліжко, з покривалом ніжно-бежевого кольору, стояло біля вікна, через яке в кімнату проникало м’яке денне світло, наповнюючи все теплою атмосферою.

Крім ліжка, в кімнаті було невелике письмове столик, на якому стояла лампа з м’яким світлом і кілька книг. На підлозі лежав килим з м’яким ворсом, а біля стіни — старовинне крісло, яке додавало кімнаті шарму. Всі меблі виглядали вишукано, але не перевантажували простір.

Кейт оглянула кімнату, відчуваючи, як тягне спокій і затишок цього простору. Вона посміхнулася, вдячно поглянувши на Олівера.

— Дуже красиво, дякую, — відповіла вона. — Дякую, що допоміг занести мої речі, — сказала Кейт.

— Завжди радий допомогти, — відповів Олівер

Кейт переодягнулася і спустилася вниз. На кухні вже чекав її Колін із келихом холодного лимонаду та легким перекусом.

—  Не знав, чи ти голодна, але на всяк випадок зробив пару бутербродів, — сказав він, посміхаючись, і витер руки об фартух.

— Дякую! Я справді трішки зголодніла, але не треба було. Я б сама приготувала, — відповіла Кейт, але посміхнулася, приймаючи частування.

Колін відкинув голову назад, зітхнувши, і поклав бутерброди на стіл.

— Мені не важко і не роби із мене інваліда, — промовив він, витягуючи руки вперед. — Це всього лише незначна травма.

Кейт злегка нахилила голову і подивилася на нього з поблажливою усмішкою.

— Ви давно знаєте Олівера? — запитала Кейт, злегка піднявши брову, ніби намагаючись зрозуміти більше про його минуле.

— Років 12 точно, — відповів Колін, згадуючи старі часи. — Дідусь інколи привозив його сюди. Він тоді був ще тим безкетником

— Він часто тут бував? — запитала Кейт, намагаючись дізнатися більше про минуле Олівера.

— Декілька разів на рік, — відповів Колін, згадуючи ті часи. — В дитинстві Олівер часто влаштовував бійки і сварився з усіма. Але в цілому він виріс хорошою людиною. Його дідусь гарно його виховав, це без сумнівів.

— Олівер розповідав, що його виховував дідусь, але мало говорив про те, чому так склалося, — зауважила Кейт, намагаючись зрозуміти більше.

Колін зітхнув, обережно обираючи слова.

— Є речі, які я не маю права тобі розповідати, — сказав він, дивлячись в очі Кейт. — Я впевнений, що коли Олівер буде готовий, він сам тобі все розповість. Але зараз це його особиста справа, і я поважаю його право на приватність.

У цей момент у будинок увійшов Олівер. На його обличчі грала мила, але загадкова посмішка. Він швидко окинув поглядом кімнату, зупинившись на Коліні та Кейт.

— Про що ви тут говорите? — запитав він, схрещуючи руки на грудях.

Колін, не змінюючи виразу обличчя, підняв брови і жартівливо відповів:

— Про тебе пліткуємо, Олівере.

Олівер засміявся і, покрутивши головою, удавано зітхнув.

— О, ну, тримайте мене в курсі! — сказав він і підморгнув Кейт.

Потім він знову усміхнувся і пройшов до столу, злегка обтрусивши штани від пилу.

— Я нагодував коней і дав їм свіжу воду, — сказав він, обтираючи руки об штани, наче позбуваючись слідів сіна та пилу. — Поки що все під контролем, тварини ситі та задоволені.

Колін кивнув, перевіряючи годинник, потім підняв погляд на Олівера.

— Це добре, — відповів він схвально.

Кейт зацікавлено нахилилася вперед: