Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

— Я прожила дуже, дуже довгий час, — сказала вона. — Причина, з якої я мала таке довге життя, у тому, що я контролюю зсуви й перенесення своєї точки збирання. Крім того, тут, у вашому світі, я надовго не затримаюся. Мушу заощаджувати енергію, отриману від нагвалів вашої школи.

— Як це — існувати в інших світах? — спитав я.

— Як у сновидіннях, тільки рухливості більше. І ще я можу довше лишатися скрізь, де хочу. Так само, як лишатися скільки хочеш у будь-якому своєму сні.

— Коли ви в цьому світі, ви прикуті лише до цього простору?

— Ні. Я йду куди хочу.

— Ви завжди в подобі жінки?

— Я була жінкою довше, ніж чоловіком. Безумовно, мені це подобається більше. Гадаю, я майже забула, як бути чоловіком. Я повністю жінка!

Вона взяла мене за руку й змусила торкнутись її промежини. Моє серце підстрибнуло до горла. Вона дійсно була жіночої статі.

— Я не можу просто взяти вашу енергію, — сказала вона, змінюючи тему. — Ми мусимо укласти домовленість іншого характеру.

Тут мене захлеснула чергова хвиля буденних міркувань. Я хотів спитати її, де вона живе, коли перебуває в цьому світі. Мені не знадобилося промовляти своє питання вголос, щоб дістати відповідь.

— Ви значно, значно молодші за мене, — сказала вона, — і вже маєте складнощі з тим, щоб розповідати людям, де живете. І навіть якщо приводите їх до дому, яким володієте чи за який сплачуєте орендну плату, живете ви не там.

— Є так багато всього, про що я хочу вас спитати, але тільки те й роблю, що думаю про всілякі дурниці, — сказав я.

— Не треба мене ні про що питати, — продовжувала вона. — Ви вже знаєте все, що знаю я. Вам потрібен був лише поштовх, аби заявити про те, що ви вже знаєте. Я даю вам цей поштовх.

Я не лише мав дурнуваті думки — я перебував у стані такої навіюваності, що не встигла вона договорити, нібито я знаю все, що знає вона, як я відчув, що дійсно все знаю і вже не маю потреби ставити будь-які питання. Зі сміхом я повідомив їй про свою легковірність.

— Ви не легковірні, — авторитетно запевнила вона мене. — Ви знаєте все, бо зараз ви цілковито в другій увазі. Озирніться!

Якусь мить я не міг зосередити свій зір. Це було так само, як ніби в очі мені потрапила вода. Коли мої очі призвичаїлися, я збагнув, що сталося щось недобре. Церква була інакшою, темнішою, зловіснішою і якось жорсткішою. Я встав і зробив кілька кроків до нефа. Мою увагу привернули лави — вони були не з дощок, а з тонких жердин. Це були саморобні лави, встановлені посеред величної кам’яної споруди. Крім того, і світло в церкві стало інакшим. Воно було жовтувате, і в його тьмяному сяйві пролягали найчорніші тіні з усіх, що я бачив. Світло надходило від свічок із багатьох вівтарів. Мене осяйнуло, як добре свічкове світло поєднується з масивними кам’яними стінами й орнаментами церкви в колоніальному стилі.

Жінка не зводила з мене погляду. Яскравість її очей була примітна як ніколи. Тоді я зрозумів, що бачу сновидіння й керує цим сновидінням вона. Проте я не боявся ані її, ані сну.

Я відійшов від бічного вівтаря і знову глянув на неф церкви. Там люди прихилили коліна в молитві.

— Їх було багато, на диво, маленьких, темних, жорстких людей. Я бачив їхні схилені голови скрізь, аж до підніжжя головного вівтаря. Ті, що були поряд зі мною, прискіпливо дивилися на мене з явним осудом. Я витріщався на них і на решту. Проте не чув жодного шуму. Люди рухались, але звуку не було.

— Я нічого не чую, — сказав я жінці, і мій голос оглушливою луною рознісся по церкві, наче в порожній мушлі.

Майже всі голови обернулися до мене. Жінка відтягла мене назад у темряву бічного вівтаря.

— Почуєте, якщо не слухатимете вухами, — сказала вона. — Слухайте увагою сновидіння.

Виявилося, що мені потрібен був лише натяк від неї. Раптом мене захлеснув гул сонму молільників. Він миттєво поглинув мене. Цей звук здався мені найвишуканішим з усіх, що я будь-коли чув. Я хотів захоплено сповістити про це жінці, але її не було поряд. Я став шукати її. Вона була вже майже у дверях. Там вона обернулася й зробила знак слідувати за нею. Я наздогнав її в портику. Вуличні ліхтарі не горіли. Єдиним освітленням було місячне сяйво. Фасад церкви також змінився — він був незавершений. Скрізь валялися квадратні вапнякові блоки. Навколо церкви не було будинків або інших споруд. У місячному сяйві пейзаж справляв моторошне враження.

— Куди ми йдемо? — спитав я її.

— Нікуди, — відповіла вона. — Ми просто вийшли сюди, щоб мати більше простору, більше приватності. Тут ми можемо говорити до повного виснаження.

Вона запросила мене сісти на витесану напівоброблену брилу вапняку.

— Друга увага приховує в собі нескінченні невідкриті скарби, — почала вона. — Початкове положення, в якому сновидець розташовує своє тіло, має ключове значення. І саме в цьому ховається таємниця прадавніх магів, які вже були прадавніми в мій час. Подумайте про це.

Вона сіла так близько до мене, що я відчув жар її тіла. Вона обійняла мене рукою за плечі й притиснула до грудей. Її тіло розповсюджувало напрочуд характерний аромат — він нагадував мені дерево або шавлію. Не тому, що на ній були парфуми — саме її єство, здавалося, розповсюджувало цей своєрідний запах соснових борів. Крім того, тепло її тіла не схоже було на моє чи кого-небудь ще, кого я знав. У неї було прохолодне, ментолове тепло, рівне, збалансоване. На думку спало, що її тепло чинить невблаганний тиск, але не знає поспіху.

Вона почала шепотіти мені у ліве вухо. Сказала, що дари, які вона давала нагвалям моєї школи, мали стосунок до того, що прадавні маги називали подвійними положеннями. Тобто початкове положення, в якому сновидець тримає своє фізичне тіло для початку сновидіння, дзеркально відтворюється положенням, в якому він тримає своє енергетичне тіло вві сні, щоб зафіксувати точку збирання в будь-якій позиції за власним вибором. Два положення утворюють єдине ціле, казала вона, і прадавнім магам знадобилися тисячі років, щоб виявити ідеальне співвідношення між ними двома. Вона зі смішком зауважила, що маги сьогодення ніколи не мають часу або настрою, щоб виконати всю цю роботу, і чоловікам і жінкам моєї школи дійсно пощастило, що вона дала їм такі дари. Її