Карлос Кастанеда - Мистецтво сновидінь

Карлос Кастанеда — один із найзагадковіших письменників ХХ століття. Автор Світових бестселерів, які розійшлися мільйонними накладами. Він майже не давав інтерв’ю. Про його життя, оповите легендами і міфами, відомо замало. Його вчення стало безцінним духовним здобутком, що надихає тисячі людей на пошуки та прозріння.
А ви знали, що спати — це теж мистецтво? Давня шаманська техніка, осягнувши яку можна прочинити двері до інших світів… Мандрувати простором, який будується в нашій уяві, і виходити за його межі. Усе це можливо лише під час сну — наймістичнішого і найзагадковішого процесу. Та чи можна його контролювати? Чи здатна звичайна людина створювати сновидіння та усвідомлювати їх?

Карлос Кастанеда

Мистецтво сновидінь

Авторська примітка

За останні двадцять років я написав серію книг про своє навчання в мексиканського чаклуна, індіанця племені які, дона Хуана Матуса. У тих книгах я пояснив, що він навчав мене магії — але не того, що ми розуміємо під магією в контексті нашого повсякденного світу: застосування до інших надприродних сил, чи то виклику духів чарами, заклинаннями або ритуалами задля створення надприродних ефектів. Для дона Хуана магія була актом втілення певних особливих теоретичних і практичних припущень щодо природи й ролі сприйняття у формуванні всесвіту навколо нас.

Керуючись порадою дона Хуана, я утримався від вживання терміна «шаманізм» (категорії з царини антропології) для систематизації його науки. Увесь цей час я називав її так, як називав її він сам: магією. Під час дослідження, однак, я збагнув, що термін «магія» ще більше затьмарює вже й без того незрозумілі явища, представлені мені в його вченні.

В антропологічних книгах шаманізм описаний як система вірувань деяких корінних народів Північної Азії (також переважає серед певних індіанських племен Північної Америки), яка стверджує, що невидимий світ прадавніх духовних сил, добра і зла, пронизує все навколо, і що ці духовні сили можуть бути викликані чи керовані діями практиків — посередників між сферами природного і надприродного.

Дон Хуан справді був посередником між природним світом повсякденного життя і невидимим світом, який він називав не надприродним, а «другою увагою». Його роль як учителя полягала в тому, щоб зробити цю конфігурацію доступною мені. У попередніх творах я описував його методи навчання в цьому напрямку, а також магічні мистецтва, які він змушував мене практикувати, найважливіше з яких зветься мистецтвом сновидінь.

Дон Хуан стверджував, що наш світ, який ми вважаємо унікальним і абсолютним — лише один у цілому комплексі послідовно розташованих світів, упорядкованих подібно до шарів цибулини. Він запевняв, що ми, хоч і були енергетично запрограмовані сприймати лише наш світ, все одно здатні проникати до інших сфер, так само реальних, унікальних і абсолютних, як і наш власний світ.

Дон Хуан пояснив мені, що для сприйняття тих інших сфер ми повинні не лише жадати їх, але й повинні мати достатньо енергії, щоб їх осягнути. Їхнє існування постійне й не залежить від нашого знання, казав він, але їхня недосяжність цілком є наслідком нашого енергетичного стану. Іншими словами, лише завдяки цьому стану ми змушені вважати, що світ повсякденного життя — єдиний серед можливих.

Вважаючи, що наш енергетичний стан підлягає виправленню, дон Хуан стверджував, що маги прадавніх часів розвинули низку практик, спрямованих на відновлення наших енергетичних можливостей до сприйняття. Цю низку практик вони назвали мистецтвом сновидінь.

Дивлячись з часової перспективи, я усвідомлюю тепер, що найдоречнішим твердженням дона Хуана про сновидіння було назвати їх «входом до нескінченності». Того разу, як він це сказав, я зауважив, що ця метафора нічого для мене не означає.

— Тоді покінчимо з метафорами, — поступився він. — Скажемо, що сновидіння — це практичний спосіб магів приводити звичайні сни в дію.

— Але як можна привести звичайні сни в дію? — спитав я.

— Нас завжди вводять в оману слова, — відповів він. — У моєму випадку мій вчитель намагався описати мені сновидіння, пояснюючи, що в такий спосіб маги кажуть світові «На добраніч». Він, звісно, підганяв цей опис під мій спосіб мислення. Те саме я роблю зараз з тобою.

Іншим разом дон Хуан сказав мені:

— Сновидіння можна осягнути лише на власному досвіді. Сновидіння — це не лише бачити сни, це також не мрія, не бажання й не уява. Крізь сновидіння ми здатні сприймати інші світи, які, звісно, можемо описати, та не опишемо того, що дозволяє нам сприймати їх. І все ж ми здатні відчути, як сновидіння відкриває перед нами ті світи. Сновидіння як чуттєве сприйняття — процес у наших тілах, усвідомлення — у наших головах.

Під час своїх загальних уроків дон Хуан ретельно пояснив мені закони, логічні підгрунтя й практики мистецтва сновидінь. Навчання поділялося на дві частини. Одна була присвячена механізмам сновидінь, друга — суто абстрактним поясненням цих механізмів. Його навчальний метод полягав у взаємодії між викликом у мене інтелектуальної цікавості до абстрактних законів сновидінь і спонуканням мене до пошуків виходу в практичних заняттях.

Усе це я вже описував так докладно, як тільки міг. А також описував коло магів, до якого ввів мене дон Хуан, аби навчити своїх мистецтв. Спілкування в цьому колі становило особливий інтерес для мене, адже відбувалося винятково в другій увазі. Там я взаємодіяв з десятьма жінками й п’ятьма чоловіками — магами-компаньйонами дона Хуана, а також з чотирма молодими чоловіками й чотирма молодими жінками — його учнями.

Дон Хуан зібрав їх негайно, тільки-но я ввійшов до його світу. Він дав мені чітко зрозуміти, що вони утворюють традиційну групу магів — точну копію його власної команди — і що я маю очолити її. Однак, працюючи зі мною, він збагнув, що я інакший, ніж він очікував. Він пояснив цю різницю з точки зору енергетичної конфігурації, видимої лише магам: замість чотирьох енергетичних відсіків, як у нього самого, я мав лише три. Така конфігурація, яку він помилково вважав виправною вадою, робила мене настільки непридатним для взаємодії з тими вісьмома учнями чи ролі їхнього лідера, що для дона Хуана стало вкрай важливим зібрати іншу групу людей, більш відповідних моїй енергетичній структурі.

Я докладно описав ті події. І все ж я ніколи не згадував про другу групу учнів — дон Хуан не дозволяв мені цього. Наполягав, що вони перебувають винятково в моєму полі, а за нашою з ним угодою я мав писати про його поле, а не про моє.

Друга група учнів була надзвичайно вузькою. До неї входило лише троє осіб: сновидиця Флорінда Доннер-Ґрау, сталкерка Тайша Абеляр і жінка-нагваль Керол Тіґґз.

Ми спілкувалися між собою винятково в другій увазі. У світі повсякденного життя ми навіть приблизної уяви одне про одного не мали. У наших стосунках з доном Хуаном, однак, жодної невизначеності не було — він докладав величезних зусиль, навчаючи нас усіх порівну. Утім, ближче до кінця, коли час дона Хуана от-от мав спливти, психологічний